Читати книгу - "Небезпека у лісі!, Страгозорый "

    Засівши в кущах, почав слухати, намагаючись почути кожне слово своїх батьків, бо вони говорили досить тихо, наче знали, що я тут. Першим озвався батько:

— Усе це досить дивно. - В голосі чоловіка було легке нервування й хвилювання. - Не могло трохи сил Терна передатися Незкорові?

— Ні, не могло. - Мати теж потихеньку починало нервувати. - Терна треба було б спочатку «дістати» з мене, а потім провести спеціальний ритуал, щоб запечатати в нашого сина. Ми б точно пам'ятали, якби хвороба була в ньому.

    Хвороба? Мати розповідала щось колись про хворобу всередині неї, але особливо до подробиць не вдавалась. 

— А, так, точно. - Погодився батько, і через декілька секунд продовжив: - Тоді що це може бути?

— Я... Не знаю. - З легким сумом відповіла жінка. - Може, якась нова хвороба. Правда, якби це дійсно була хвороба, гадаю, ми б швидко про це дізналися. Гадаю, з цим треба звернутися до Лурга. Може, той знає більше за нас.

— Поки що не треба ні до кого звертатися. - Заперечив батько.

— Чому? - Поцікавилась мати. - Ти... Не довіряєш Лургові?

— Ні, довіряю. Просто... Це було всього лише один раз. Та й не факт, що насправді. Може, він просто все видумав, або просто не помітив, як намагався вилізти з води, а потім різко прийшов у себе. Або ж, йому просто привиділося, що все добре й нічого поганого не відбувається. Всяке буває. Тому нам треба просто трохи поспостерігати за тим, як він себе поводить в подібні моменти. І потім, коли щось подібне станеться, ми вже почнемо щось робити.

    Значить, привідилося, так?... Я був певен, що я відчував усе насправді. Що ті відчуття й те, що я бачив у той момент були цілком реальними. Чому батьки не вірять мені, й шукають якісь відмазки?

    Не чекаючи, доки вони закінчать розмову, я розвернувся й швидко побіг геть. І плювати, помітять вони мене, чи ні. Зараз я був злим на те, що вони не хотіли вірити мені. Бо я вже не дитина, щоб взяти й вигадати. Мені просто нема сенсу щось вигадувати, щоб привернути на себе хоч трохи чиєїсь уваги. Та й до того ж, вона мені особливо не потрібна, бо інколи я хочу побути на самоті. 

    Хоча, може, вони й праві. Мені все просто здалося. Можливо....