BooksUkraine.com » Фентезі » Як я став супер злодієм, Тигер 📚 - Українською

Читати книгу - "Як я став супер злодієм, Тигер "

16
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Як я став супер злодієм" автора Тигер. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 50
Перейти на сторінку:

— Ми всі проходили через це, — додала вона. — І тепер ваша черга. Покажіть, на що ви здатні.

Я поглянув на Вероніку, і в її очах побачив ту саму рішучість, що відчував і сам. Ми були готові пройти через це разом, незалежно від того, що на нас чекало.

Ілля відчинив двері, і ми зайшли всередину. Кімната була великою, з темними стінами, освітленими тільки кількома лампами. Вона була майже порожня, за винятком кількох тренувальних манекенів і металевих конструкцій. На протилежному боці стояв чоловік — один із членів команди, який не був нам знайомий.

— Це Олег, — представив його Ілля, коли ми наблизилися. — Він відповідає за фізичну підготовку нових членів. Ваше завдання — пройти через цей курс і довести, що ви готові приєднатися до нас.

Олег, який був значно старший за нас, кивнув у наш бік. Його тіло виглядало як кам'яна глиба, із мускулами, що виглядали так, ніби їх вирізали з граніту. Його погляд був холодним і нещадним, що додавало ще більше напруги.

— Я не буду милуватися, — сказав він, оглядаючи нас з голови до п'ят. — Якщо ви слабкі, ви не пройдете. Але якщо ви доведете, що здатні вистояти, то станете одними з нас.

Я глибоко вдихнув і кивнув, готуючись до того, що чекає на нас попереду. Вероніка зробила те саме, і я бачив, як вона збирає всі свої сили, готуючись до випробування.

Олег почав інструктаж. Він пояснив нам, що ми повинні пройти через ряд випробувань — від фізичних до психічних — кожне з яких було спрямоване на те, щоб виявити наші слабкості і перевірити нашу рішучість.

— Перше завдання — тренування на витривалість, — сказав Олег, підводячи нас до першого етапу. — Ви повинні бігти, доки не впадете від втоми. Але справжнє випробування почнеться тоді, коли ви подумаєте, що вже не можете більше. Тоді ми побачимо, хто ви насправді.

Ми почали бігти, і спочатку все йшло добре. Ми з Веронікою підтримували один одного, намагаючись зберігати ритм. Але з кожною хвилиною ноги ставали важчими, дихання — більш уривчастим. Я відчував, як сили залишають мене, але я не міг зупинитися. Я знав, що це тільки початок.

— Не здавайся, Андрію! — прокричала Вероніка, її голос був наповнений рішучістю.

Я бачив, що і їй було нелегко, але вона продовжувала бігти, стискаючи кулаки, ніби бажаючи перемогти власне тіло.

Коли ми наблизилися до межі своїх можливостей, Олег раптом включив ще один етап. Тренувальні манекени почали рухатися, кидаючи в нас важкі предмети, які ми повинні були уникати.

— Тримай голову високо, не зупиняйся! — кричав Олег. Його очі пильно стежили за нашими рухами, вишукуючи будь-який знак слабкості.

Кожен крок був важким, кожен удар по тілу давався все важче. Але я відчував, як моє серце б'ється з новою силою. Я не міг зупинитися. Я не мав права зупинитися.

Після того, як перший етап закінчився, я зупинився, тримаючись за коліна, щоб віддихатися. Вероніка впала на коліна поруч, її обличчя було блідим, але вона не здавалась.

— Добре, — промовив Олег, не виявляючи жодних емоцій. — Але це тільки початок. Наступне випробування буде складнішим.

Ми глянули один на одного, обидва розуміючи, що попереду ще багато випробувань. Але ми були готові до цього. Ми вже зайшли занадто далеко, щоб відступати.

Сторінка 10

 

Ми ще не встигли перевести подих після першого випробування, як Олег підвів нас до наступного завдання. У приміщенні з’явилася холодна і металева атмосфера, наповнена звуками, що нагадували дзвін сталі й електричні розряди. Ми з Веронікою стояли, напружено чекаючи вказівок, а Олег із невблаганним поглядом пояснював наступний етап.

— Це не просто фізичне випробування, — почав він, — це перевірка вашої витримки та психологічної стійкості. Вас атакуватимуть манекени, які оснащені електрошокерами. Ваша мета — уникати їх і знищувати так швидко, як зможете. Це симуляція реального бою, де кожна ваша помилка може бути фатальною.

Вероніка поглянула на мене, і в її очах я побачив тінь сумнівів. Але ми вже не могли відступати. Всі ці випробування були частиною нашого шляху, який ми самі обрали.

— Ви повинні покладатися не тільки на силу, але й на інстинкти, — додала Міку, яка стояла поруч і уважно спостерігала. — Це випробування покаже, чи здатні ви працювати під тиском і діяти в екстремальних ситуаціях.

Коли старт почався, ми розділилися: Вероніка відразу рвонула вбік, а я залишився в центрі, готуючись до атаки. Перший манекен раптово кинувся на мене з блискавичною швидкістю, і я ледь встиг ухилитися. Удар електрошокера просвистів повз, викликаючи іскри в повітрі. Мені довелося швидко реагувати: я змістився вбік і наніс удар у відповідь.

На іншому кінці кімнати Вероніка вже вела свій бій. Її рухи були чіткими й точними, вона ухилялася від ударів і контратакувала з впевненістю. Але я бачив, як напруга збільшується, і розумів, що це лише початок.

— Не відволікайся! — прокричав Олег, помітивши, що я на секунду втратив концентрацію.

Другий манекен атакував мене ззаду, і я відчув сильний удар у спину. Біль пройшов через усе тіло, викликавши коротке оніміння. Але я зціпив зуби і продовжив бій. Не було часу на слабкість або роздуми. Кожен момент міг стати останнім, якщо я не зберігатиму увагу.

З часом ми почали працювати злагоджено: Вероніка відволікала один із манекенів, а я наносив вирішальні удари. Ми взаємодіяли як команда, покладаючись на довіру й підтримку один одного.

— Добре, — прокричав Олег, коли бій закінчився. — Ви починаєте розуміти, що значить діяти разом. Але пам’ятайте, справжні бої не такі передбачувані. Вам доведеться працювати швидше, думати наперед і бути готовими до всього.

Ми з Веронікою ледве стояли на ногах, але були задоволені результатом. Ми пройшли випробування, довівши, що здатні діяти під тиском. Однак було ясно, що попереду на нас чекають ще більш жорсткі завдання.

— Це ще не кінець, — додала Міку, підходячи до нас ближче. — Ви тільки почали свій шлях, і якщо хочете стати частиною нашої родини, вам потрібно буде пройти ще багато випробувань. Але ви вже зробили перший крок, і це важливо.

1 ... 5 6 7 ... 50
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як я став супер злодієм, Тигер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як я став супер злодієм, Тигер "