Читати книгу - "Грішна"

Баррі Фрост, напарник Ріццолі, поставив чашку на стіл і ввічливо підвівся. Фрост був схожий на абстрактного молодшого брата: єдиний коп у відділі розслідування вбивств, який міг повестися в кімнаті для допитів так, що підозрювані вірили, що він — їхній найкращий друг. А також єдиний коп у відділі, який був не проти працювати в парі з вибуховою Ріццолі, яка навіть зараз похмуро зиркала на його каву, безсумнівно, відзначивши для себе, що, поки вона тремтіла від холоду в каплиці, її напарник затишно розсівся у цій теплій кімнаті.

— Матінко настоятелько, — мовив Фрост, — це докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи. Док, це матінка Мері Климент.

Мора потиснула абатисі руку. Вона була скрючена, шкіра натягнута на кістках, мов сухий папір. Мора помітила, що з-під чорного рукава визирає бежевий край. То он як черниці витримували життя в цій холодній будівлі: під вовняним убранням у абатиси ховалася довга тепла білизна.

Крізь товсті скельця окулярів на Мору дивилися спотворені блакитні очі.

— Лабораторія судово-медичної експертизи? Це значить, що ви лікарка?

— Так. Патологоанатом.

— Вивчаєте причини смерті?

— Саме так.

Абатиса замовкла, немовби збиралася з мужністю для наступного запитання.

— Ви вже були в каплиці? Бачили…

Мора кивнула. Вона хотіла обірвати запитання, що мало йти слідом, але була неспроможна на грубощі стосовно черниці. Навіть у віці сорока років чорні ряси змушували її нервуватися.

— Чи вона… — Її голос згас до шепоту. — Чи сестра Камілла сильно страждала?

— Боюся, відповіді на це ми поки не маємо. Це буде відомо лише після… огляду.

Мора мала на увазі — після розтину, але це слово здавалося надто холодним, надто клінічним для слуху матінки Мері Климент. Та й вона не хотіла відкривати жахливу правду — те, що насправді чудово уявляла, що сталося з Каміллою. Хтось напав на молоду жінку в каплиці. Хтось переслідував її, коли вона нажахано бігла до вівтаря, зірвав з неї білий серпанок послушниці. Коли удари трощили її череп, коли її кров бризкала на лави, вона все одно рухалася вперед, аж поки не впала на коліна до його ніг, переможена. Навіть тоді нападник не зупинився. Навіть тоді продовжував бити її по голові, наче розбивав яйце.

Уникаючи допитливих очей настоятельки, Мора кинула короткий погляд на дерев’яне розп’яття на стіні за столом, але зустріч із цим владним символом не була простіша.

Утрутилася Ріццолі:

— Ми ще не бачили їхніх кімнат.

Як завжди, йшлося їй всього-на-всього про справи, всього-на-всього про те, що слід робити далі.

Матінка Мері Климент кліпнула, проганяючи сльози.

— Так. Я саме збиралася провести детектива Фроста нагору, до їхніх келій.

Ріццолі кивнула.

— Як будете готові.

Абатиса провела їх угору сходами, освітленими лише тьмяним світлом, що падало крізь вітражні вікна. У ясний день сонце розмалювало б стіни яскравими кольорами, але цього похмурого ранку на них були тільки плями різних відтінків сірого.

— Горішні келії здебільшого стоять порожні. З роками довелося переселити сестер по одній вниз, — мовила настоятелька. Вона піднімалася повільно, хапаючись за поруччя й наче підтягуючись угору, крок за кроком. Мора майже чекала, коли ж вона покотиться донизу, і трималася позаду неї, напружуючись щоразу, як абатиса тремтіла й завмирала. — Сестру Джасінту нині сильно турбує коліно, тож вона теж перебралася на перший поверх. А тепер ще й сестрі Хелен стало важко дихати. Нас лишилося так мало…

— Вам доводиться утримувати велику будівлю, — завважила Мора.

— І стару. — Абатиса зупинилася перевести дух і додала з сумним смішком: — Вона стара, як і ми. І так дорого нам обходиться. Ми думали, що доведеться її продати, але Господь знайшов спосіб зберегти її.

— Як?

— Минулого року з’явився спонсор, почали потроху робити ремонт. На даху вже лежить нова черепиця, а тепер ще й горище утеплене. Далі плануємо замінити систему опалення. — Черниця глянула на Мору. — Вірите чи ні, але зараз тут доволі затишно, якщо порівняти з минулим роком.

Абатиса глибоко зітхнула і знову взялася долати сходи, раз по раз брязкаючи вервицею.

— Нас тут було сорок п’ятеро. Коли я вперше приїхала до Грейстоунз, усі келії були зайняті, обидва крила. Але тепер ми товариство літніх.

— Коли ви приїхали сюди, матінко настоятелько? — запитала Мора.

— Я стала послушницею у вісімнадцять років. Був один юнак, який хотів зі мною одружитися. Боюся, я поранила його гордість, коли обрала Бога замість нього. — Вона зупинилася й озирнулася. Мора вперше помітила гульку слухового апарата під її апостольником. — Вам, певно, важко це уявити, докторко Айлс. Те, що я колись була така молода.

Так, Морі було важко, навіть неможливо уявити матінку Мері Климент інакшою за цю немічну стару жінку. Точно не жаданою дівчиною, за якою упадали чоловіки.

Вони піднялися нагору, перед ними простягався довгий коридор. Завдяки тому, що низька темна стеля утримувала тепло, тут було тепліше — майже затишно. Голі балки були чи не столітніми.

Абатиса підійшла до других дверей і завагалася, торкнувшись ручки. Нарешті вона повернула її, і двері прочинилися, сіре світло з кімнати залило обличчя черниці.

— Це кімната сестри Урсули, — м’яко мовила вона.

Там заледве вистачило б місця на всіх присутніх. Фрост і Ріццолі увійшли, але Мора лишилася біля дверей, обвела поглядом полиці з книжками, горщики, в яких буяли африканські фіалки. Вікно з вертикальними перетинками й низька стеля з балками надавали кімнаті середньовічного вигляду. Охайна студентська мансарда: просте ліжко й шафа, письмовий стіл і стілець.

— Ліжко заправлене, — завважила Ріццолі, дивлячись на акуратно заправлені простирадла.

— Це ми зранку й побачили, — відповіла матінка Мері Климент.

— Вона вчора не лягала спати?

— Радше встала рано. Має таку звичку.

— Наскільки рано?

— Сестра часто прокидається за кілька годин до утрені.

— До утрені? — перепитав Фрост.

— Це наші ранкові молитви, починаються о сьомій. Минулого літа вона завжди зранку вже була в саду: любить працювати на землі.

— А взимку? — спитала Ріццолі. — Для чого їй так рано вставати?

— У кожну пору року є робота для тих, хто досі спроможний працювати. Так багато сестер стали зовсім безпорадні. Цього року довелося найняти місіс Отіс — вона допомагає нам готувати. Та й навіть з її допомогою ми заледве здатні впоратися з усім.

Ріццолі відчинила шафу. У ній висів суворий гардероб у чорних і коричневих тонах. Ані натяку на яскравий колір чи оздобу — то було вбрання