Читати книгу - "Дикий Захід , Arachne "

Він не одразу наважився зайти. У голові крутилися думки про те, що цей будинок був його братові як притулок, місце, де він жив, думав, збирав докази. Тут була його остання фортеця. Джек стояв, ніби борючись із чимось невидимим, зі своїм внутрішнім страхом побачити сліди трагедії.

Зрештою, він зробив перший крок.

Усередині будинок був таким самотнім і занедбаним, як і зовні. Вузький коридор вів у основну частину будинку. Половиці під ногами тихо рипіли, наче скаржилися на те, що їх турбують після довгого мовчання. У повітрі стояв запах старого дерева, пилу і слабкий присмак чогось гнилого, можливо, від занедбаної їжі чи давно загаслого вогню.

На стінах висіли старі фотографії: полювання, сімейні посиденьки, але всі вони здавались такими далекими від нинішньої реальності, що було важко уявити, що це той самий будинок, де колись було життя.

Джек обережно ступив далі. Кімната, де Том працював, була наприкінці коридору. Його старий робочий стіл був завалений паперами, журналами та картами, які були розкидані хаотично, наче хтось шукав щось важливе. На підлозі валялися книги, наче їх змахнули з полиці поспіхом. Єдина лампа на столі була збита, а поруч із нею лежав зламаний олівець.

Джек обійшов кімнату, акуратно торкаючись кожної поверхні, ніби боявся потурбувати брата. На вікні сиділа невелика павутина, в кутку — порожня пляшка, а на стільці біля столу — стара ковдра, яку Том, мабуть, накидав на плечі, сидячи тут довгими ночами.

Будинок був сповнений його слідів, і в той же час він відчувався порожнім. Здавалося, що тут залишилися лише спогади, затягнуті пилом та часом.

Джек зупинився біля столу, оглянув розкидані папери, які колись зберігали відповіді на багато запитань. На одному з аркушів помітив олівцеві нотатки Тома. Почерк був квапливим, але знайомим. Декілька слів кидалися в очі: "контрабанда", "місто", "змова", але далі йшов лише безладний опис.

Він глибше вдихнув, відчуваючи, що цей будинок зберігає набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Джек стояв біля столу, дивлячись на розкидані папери, і в голові з'явилися спогади про Тома — його старшого брата, який завжди був прикладом сили та стійкості. Том був не просто доброю людиною, він був тим, хто ніколи не відвертався від правди, навіть якщо вона коштувала йому спокою, а в результаті — життя.

Спогади нахлинули на Джека раптово, як порив вітру, приносячи з собою гіркоту та втрату. Том завжди був захисником з самого дитинства. Він вчив Джека поводитися зі зброєю, вчив стояти на своєму і не здавати позиції. В його очах завжди читалася рішучість — ніби він знав, що цей світ є жорстоким, і йому доведеться боротися за кожен день.

Джек пам'ятав, як вони росли разом у суворому світі, де довкола панував закон сили. Том був старший на кілька років, і це завжди накладало відбиток на їхні стосунки. Джек захоплювався ним, навіть коли не завжди розумів його вибори. Том рано пішов на службу — спочатку до армії, потім став рейнджером. Його гострий розум і сильне почуття справедливості зробили його шановною людиною серед тих, хто його знав. Але саме ці риси і привели його до небезпечного шляху.

Коли Том повернувся до Санта-Феліза після довгих років служби, він зрозумів, що місто змінилося. Здавалося, на перший погляд все залишалося як раніше: курні вулиці, ті ж обличчя в барі, знайомі постаті на перехрестях. Але щось було не так — у повітрі лунала тривога. Люди шепотіли про контрабандистів, про зниклих караванів, про дивні справи, в яких замішана і місцева влада.

Том не міг залишатися осторонь. Він розпочав розслідування, на яке, схоже, ніхто не звертав уваги. Контрабандисти, приховані зв'язки між впливовими людьми міста та апачами, які стали пішаками в чужих іграх — все це стало небезпечним для нього самого.

Джек пам'ятав їхню останню зустріч. Тоді вони сиділи за столом у цьому самому будинку. Том виглядав стомленим, але все ще рішучим.

— Це місто прогнило, Джеку, — говорив він, важко зітхаючи. — Тут немає закону. Ті, хто при владі, заплющують очі на злочини, якщо це приносить їм зиск. Але я знаю, що відбувається.

Том говорив про зв'язки з контрабандистами, про ворожнечу з індіанцями, яку підігрівали ті, хто наживався на крові. Він планував передати всі зібрані дані шерифу, але знав, що ризикує.

— Ти маєш бути обережнішим, Томе, — попереджав Джек тоді. — Ці люди не зупиняться, якщо ти почнеш заважати їхнім справам.

Том лише посміхнувся.

- Якщо не я, то хто? - Сказав він. — Хтось має це зробити, Джеку. Це місто не стане кращим саме по собі. Потрібно щось міняти.

Це були останні слова, які Джек чув від свого брата. Після тієї зустрічі Том зник, а пізніше його тіло знайшли на пустельній дорозі, простріляне і залишене бездиханим, але з зачіпками, які він встиг залишити для того, хто піде його слідами.

Джек міцніше стиснув кулаки, стоячи в цьому порожньому будинку, де все нагадувало брата. Він знав, що Тома більше немає, але його дух і його справа продовжували жити тут, серед цих старих стін та розкиданих паперів. Том присвятив своє життя боротьбі за правду, і тепер ця боротьба стала справою самого Джека.

Він зітхнув ще раз, відчуваючи гнітючу тяжкість спогадів, і повільно опустився на стілець. Його погляд ковзнув по кімнатах, і Джек зрозумів, що він не просто стежить за привидами минулого. Він тут для того, щоб завершити розпочате братом та помститися за його смерть.

Джек МакКолл був людиною, чия зовнішність відображала всі тяготи, з якими йому довелося зіткнутися у своєму житті. Високий і міцний, з широкими плечима і мускулистими руками, він виглядав як людина, яка знала, як виживати в суворих умовах Дикого Заходу. Його шкіра була загрубілою від сонця і вітру, з глибокими лініями на лобі і навколо очей, наче сліди від постійної напруги. Волосся, темне і трохи довше, ніж у більшості місцевих жителів, здавалося завжди трохи розпатланим. Рідко можна було побачити його без капелюха, який захищав його обличчя від палючого сонця.