Читати книгу - "Після тиші , Victoria Chukhriy"

Софія мовчки дивилася на Дениса, відчуваючи, як хвилі емоцій захльостують її з головою. Він сидів перед нею, виглядаючи так, наче світ навколо нього рухнув. Його спокій, впевненість, що завжди були з ним, тепер здавалися такими далекими. Софія відчула слабкий жаль, але разом з тим — страх. Страх відкритися знову, дозволити йому увійти в її життя після всіх цих років болю.

“Ти кажеш, що змінився,” — нарешті промовила вона, не відриваючи від нього очей. “Але що це означає? Що це насправді змінює для нас? Минуле не можна стерти.”

Денис важко зітхнув, закривши очі на мить, перш ніж відповісти. “Я розумію, що минуле залишиться з нами завжди. Але я більше не хочу ховатися за своїм успіхом. Я розумію, що все, що я втратив, було набагато важливішим за будь-яку славу. Тоді я цього не розумів, але тепер бачу, наскільки пустим було моє життя без тебе.”

Він підвівся і підійшов ближче, повільно, немов боячись злякати її. “Я не прийшов сюди, щоб просити тебе знову бути зі мною. Я прийшов, щоб попросити шанс показати тобі, що я дійсно змінився. Якщо ти захочеш — я готовий почати все спочатку. Але я не буду наполягати. Це має бути твоє рішення.”

Софія подивилася на нього з сумішшю здивування і скепсису. Він виглядав щирим, але чи могла вона знову повірити йому? Вона згадувала всі ті дні і ночі, коли була одна, намагаючись справитися зі своєю втратою, в той час як він був на гастролях, оточений шанувальниками, концерти, гламурні вечірки. Чи можна просто повернутися до життя, ніби нічого цього не сталося?

“Я не знаю, чи зможу я знову тобі довіряти,” — відповіла вона тихо, відвернувшись від нього і дивлячись на свої картини на стінах. “Я занадто довго намагалася зібрати себе по шматках після того, що сталося. Ти жив своїм життям, а я своїм, і тепер вони здаються такими далекими.”

Денис зупинився поруч з нею, але не наважувався торкнутися. Його голос був м’яким, майже шепіт: “Я знаю, що це буде важко. І я не очікую, що все зміниться одразу. Але, будь ласка, дай мені шанс… довести, що я можу бути тим, хто підтримає тебе, а не тягтиме донизу.”

Софія продовжувала мовчати, а він не знав, як далі діяти. Її тиша була для нього невизначеністю, яка боліла більше, ніж пряме “ні”. Але він розумів, що має залишити їй простір і час на роздуми.

Наступні кілька днів Софія постійно думала про їхню зустріч. Вона намагалася продовжувати своє звичне життя — працювала в галереї, малювала нові картини, але думки про Дениса не давали їй спокою. Вона не знала, що робити з цими почуттями, які спалахнули з новою силою. Її серце казало одне, розум — зовсім інше.

Щовечора вона поверталася додому з відчуттям порожнечі, хоча й мала все, що хотіла: спокій, віддаленість від шуму великого міста, можливість творити. Але в глибині душі вона відчувала, що цього не достатньо.

Одного вечора, коли вона сиділа біля вікна, дивлячись на захід сонця, в її думках виник образ Дениса. Його слова про те, що він змінився, переслідували її. Вона не могла просто відмахнутися від них, навіть якщо намагалася. Він виглядав щирим. Але чи могла вона дозволити собі знову відкритися?

Вона пам’ятала, як важко було пережити втрату дитини. Як важко було знову знайти сенс у житті після всього, що сталося. Софія будувала своє нове життя на уламках минулого, і цей процес був болісним, але необхідним. Але тепер, коли Денис повернувся, ці стіни, які вона так довго зводила, почали тріщати.

Наступного дня вона зібралася з силами і вирішила поговорити з ним. Вона запросила Дениса на зустріч в кафе неподалік галереї, де раніше вони завжди разом проводили час. Це було просте і затишне місце, подалі від сторонніх очей. Вона вибрала його навмисно, адже тут вони могли бути самі.

Коли Денис прийшов, вони обмінялися короткими привітаннями, але обидва відчували напруження у повітрі.

“Я думала про те, що ти сказав,” — почала Софія, перемішуючи ложечкою чай у своїй чашці. Її голос був спокійний, але водночас важкий від нерозв’язаних емоцій. “І хочу сказати, що я не знаю, чи зможу знову довіряти тобі повністю. Але я також не можу ігнорувати того, що ти був частиною мого життя, частиною мене. Ти не просто минуле, як я намагалася собі казати.”

Денис мовчки слухав, зосереджений на кожному її слові. Його серце билося швидше, коли він зрозумів, що вона не відкидає його.

“Я не можу обіцяти, що все буде так, як раніше,” — продовжила вона. “Ми вже не ті люди, якими були. Але якщо ти дійсно хочеш довести мені, що змінився, я дам тобі шанс. Я не можу гарантувати, що все складеться, але я готова побачити, куди це нас приведе.”

Денис подивився на неї з полегшенням і вдячністю. Він знав, що цей шанс — його остання можливість. “Дякую, Софіє. Я не підведу тебе.”

Софія кивнула, але всередині себе вона все ще сумнівалася. Їй потрібно було переконатися, що його зміни справжні. Вона більше не могла дозволити собі бути вразливою, як раніше. Вона була готова до того, що це буде довгий і нелегкий шлях. Але частина її все ж таки хотіла дати їхнім стосункам ще один шанс.

Перші тижні після їхнього рішення були напруженими. Вони обережно намагалися знайти новий баланс у своїх стосунках. Денис обіцяв Софії, що більше не буде вплутувати її в публічне життя. Він почав більше зосереджуватися на музиці як на творчості, а не на славі. Йому вдалося уникати камер і не запрошувати її на гучні заходи. Але навіть це не могло повністю захистити їх від світу, який колись розлучив їх.

Софія поступово знову дозволяла собі довіряти Денису. Вона бачила, що він дійсно намагається змінитися, і це давало їй надію. Але водночас вона завжди була насторожі, готова захищати своє серце, якщо все знову піде не так.

Їхня історія тепер починалася заново, але вже зовсім на інших умовах.