Читати книгу - "Право на життя, Горобчик Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми зайшли до магазину. Звичайного маленького магазину що розміщався на першому поверсі лікарні.
Тут ми опинилися випадково.
Провідували друга Мира.
Так от в тому магазині ми стали свідками досить неприємної сцени.
Солдат, що там був кричав на продавчиню за щось.
А та розгублено кліпала очима і мовчала.
Вона якраз хотіла щось відповісти набравши в легені повітря, але не встигла.
Адже солдат промовив образливі слова після яких не витримала вже я.
-Я воюю, щоб ти тут стояла... Я бачив пекло, а ти... - я взяла руку солдата
- Ну подивимося що ти там такого бачив, щоб зараз так орати.- я вчепилася в руку яку солдат хотів висмикнути й заплющив очі.
Спочатку він ще намагався опиратися, а от коли у моїй голові почали літати картинки на яких я бачила його службу, побратимів, я почала хаотично «гортати» далі доки не натрапила на спогади останньої битви перед полотном, катувань і допитів.
Солдат завмер і притих.
Я розплющила очі та пере ді мною стояв вже не такий нахабний солдат як п’ять хвилин тому.
- Так, ти бачив багато болю і пережив пекло.
А ось моє подивись.- не давши сказати ані слова я заплющеними очі й показала йому своє власне пекло в якому живу досі, яке приходить до мене у ві сні що ночі.
Це був експеримент, адже до цього я не пробувала передавати свої спогади таким способом, але це мені вдалося, а от на жаль чи на користь буде видно.
- Все я зрозумів. Вибач. - я почула пригнічений голос солдата.
- Проси вибачення не в мене, а в ні в чому не виною жінкою. Так ми бачили пекло, так ми пережили багато, але це не дає тобі право ображати інших, адже ти не знаєш, що могла пережити інша людина.
Я показала тобі лише один день полону, а я там була 86 довгих днів.
Тож не смій звинувачувати когось в тому, що він винен що ти бачив біль.
Можливо її пекло.....- я кивнула на розгублено і бліду жінку.
- ....гірше ніж твоє.- я договорила та пішла геть з магазину.
А Мир за мною.
Він мене не сварився, що показала на людях свої здібності лише запитав як я себе почуваю і висловив припущення, що скоріше за все нам потрібно переїхати в іншу квартиру, а краще в якесь село.
Ми так і зробимо, але це нам не допоможе.
Нас все одно знайдуть.
З досить дивним проханням від якого ми не зможемо відмовитися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на життя, Горобчик Кім», після закриття браузера.