Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Наступного ранку Еліанора вже стояла біля великого дзеркала, що знаходилося в затишному куточку її тимчасової кімнати в будинку Лейстера. Вона приміряла одну зі своїх звичних масок, тепер уже підлаштовану під нову роль. Її погляд був холодним і зосередженим, але губи мимоволі розтягнулися в посмішці, коли двері прочинилися, і до кімнати ввійшов Даріас.

— Ти готова? — запитав він, спостерігаючи за тим, як вона ретельно вивчає своє відображення. Його погляд ковзнув по її постаті, і усмішка майже непомітно розтягнулася на його вустах.

— Ти ж обіцяв мені нову сукню, — відповіла Еліанора, обертаючись до нього. Її голос був водночас серйозним і грайливим. — А поки я одягнена, як звичайна злодійка.

Даріас підняв брову, витягнувши з-за спини акуратно складений одяг. Темна оксамитова сукня, прикрашена вишивкою з тонких срібних ниток, м'яко переливалася у його руках. Її фасон був достатньо елегантним, щоб привернути увагу будь-кого на імператорському святі, але досить простим, щоб не виглядати занадто химерно.

— Думаєш, зможеш зійти за імператорську наречену? — з ноткою флірту в голосі запитав він, простягаючи їй сукню.

Еліанора підійшла ближче, витягаючи одяг з його рук. Її пальці ненароком торкнулися його руки, і вона відчула, як на мить між ними пробігла електричний імпульс. Вона підняла очі, зустрічаючи його погляд.

— Думаю, що зможу зійти за що завгодно, — відповіла вона, примруживши очі. — Питання лише в тому, чи зможу я переконати тебе.

Даріас на мить задумався, його посмішка розширилася, і він зробив крок назад, вивчаючи її з легким натяком на виклик.

— Якщо я погоджуся, що ти чудово граєш свою роль, ти зможеш переконати будь-кого, навіть самого Німріана. Але... — Він нахилив голову трохи набік, його голос став тихішим і більш спокушаючим. — Чи не боїшся, що зіграєш цю роль так добре, що навіть сам імператор забажає залишити тебе поруч назавжди?

Еліанора усміхнулася, притиснувши сукню до грудей і трохи нахилившись до нього.

— Мене важко залишити при собі, Даріасе. Якщо ти не помітив, я волію бути вільною. Імператору доведеться добряче постаратися, щоб утримати мене.

— Ти завжди так впевнена у своїй неприступності? — його голос звучав так, ніби він насправді ставив під сумнів не тільки її слова, але й саму її сутність.

Еліанора підійшла до нього на відстань кроку, їхні обличчя знову були так близько, як під час їхньої попередньої розмови.

— А ти, Даріасе, завжди впевнений, що можеш мене перевершити? — її слова були повільними й ставили акцент на болюче, та її посмішка залишалася грайливою.

Вона знала, що гра в кішки-мишки між ними ніколи не скінчиться. Їм обом це занадто подобалося, щоб припинити це.

Лейстер хитро посміхнувся у відповідь, відступивши на кілька кроків і піднявши руки, ніби здаючись.

— Добре, добре, Вальдестріс, я не буду більше випробовувати твої межі. Принаймні, не цього разу... не сьогодні, — підморгнувши, він розвернувся і направився до виходу. — Зустрінемося, коли будеш готова. Я залюбки подивлюся, як ти будеш грати свою роль, коли всі очі будуть прикуті до тебе. Запрошення я залишу у себе.

— Не сумнівайся, Даріасе, — мовила вона йому вслід, проводжаючи його поглядом. — Моя роль буде бездоганною. Просто постарайся не захопитися більше, ніж сам імператор.

Даріас тільки усміхнувся, виходячи за двері, залишивши її з думками про небезпеку та можливість, які чекали на неї на святі.

Лейстер вийшов, але думки про Еліанору не залишали його. Він знав, що вона буде ідеальною у своїй ролі, але не міг позбутися передчуття, що цього разу все буде інакше. Її непередбачуваність зачаровувала і водночас дратувала його. Він чув про неї не менше різноманітних чуток, і всі вони навіть близько не були зі справжньої Вальдестріс. І саме це наштовхувало на думку, що знаменита злодійка носила безліч масок, і ніхто не знав, яка була справжньою.

Коли настав вечір, і на годиннику залишалися хвилини до святкування, Даріас терпеливо чекав її у внутрішньому дворику. Він не був готовий до того, що побачить, коли двері відчинилися. Еліанора з'явилася на порозі, одягнена в темну оксамитову сукню, що підкреслювала її граціозну фігуру, стегна, талію, бюст. Волосся, акуратно зібране у витончену зачіску, було прикрашене крихітними блискучими камінцями, які нагадували зорі на нічному небі. Її обличчя сяяло стриманою впевненістю, а звичайна маска з мережива, що приховувала частину її рис, лише додавала загадковості.

Даріас спочатку не міг сказати й слова. Він бачив її у багатьох образах: від запеклої втікачки до небезпечної злодійки, але те, що було перед ним зараз, перевершувало всі його уявлення. Він хотів сказати щось дотепне чи зробити жартівливий коментар, але слова застрягли у горлі. Його погляд ковзнув по її постаті, і він відчув, як внутрішня рівновага похитнулася.

Вальдестріс була не просто вродливою, зараз вона нахабно зачаровувала, навіть не користуючись магією. 

Еліанора, помітивши його реакцію, усміхнулася, але не промовила нічого. Вона підняла підборіддя і граціозно спустилася до нього по сходах. Кожен її крок був чітким до дрібниць, кожен рух - як частина вистави, яку вона грала. Вона відчула його подив і використала цей момент собі на користь. Зупинившись поруч, вона нахилилася трохи ближче, її очі блищали від ледь помітної іронії.