Читати книгу - "Залишся зі мною, Анастасія Головко"

   Каміла сиділа на дивані, прислухаючись до тиші, яка заповнювала кімнату. Вона все ще переживала ті кілька днів, що минули після вечірки. Думки про Марка не покидали її. Як вона могла б його втратити. Вона сумувала за його усмішкою, за його підтримкою, за тими моментами, коли вони просто сиділи разом, і їм було добре.

   Кожного разу йдучи вулицею, вона думала про його блакитні, як небо, очі і сподівалася знову їх побачити.

   І ось, вона отримала його повідомлення, серце її закалатало від радості. «Каміло, я дуже сумую за тобою. Хочу поговорити. Ти важлива для мене. Чекаю на твій дзвінок». Ці слова змусили її усміхнутися, проте всередині все ще залишалася частка злості. Вона згадувала, як йому було байдуже до всього, що він пив. Але, незважаючи на це, її почуття до нього залишалися незмінними.

   Вона зважилася зателефонувати йому. «Привіт, Марк», — сказала вона, коли він підняв трубку. Її голос звучав тихо, але всередині її переповнювали емоції. «Я скучала за тобою».

   «Я теж, Каміло. Як щодо зустрічі в парку?», — відповів Марк, і в його голосі вона почула те саме бажання, яке відчувала й сама.

   «Добре, давай зустрінемося», — погодилася вона, і незабаром вони вже були разом у парку.

   Коли Каміла побачила Марка, її серце завмерло. Він виглядав так, ніби чекав на цю зустріч все своє життя. Вони сіли на лавку, і Марк, трохи зніяковілий, почав говорити про все, що накопичилось у нього за ці дні. Каміла слухала, спостерігаючи, як він намагається знайти правильні слова.

   Раптом, після хвилини мовчання, Марк заглянув їй в очі і, зібравшись з думками, витягнув маленьку коробочку. «Каміло», — почав він, і її серце знову закалатало. «Я знаю, що накоїв. Я не хочу, щоб між нами було хоч щось, що нас може розділяти. Я хочу, щоб ми завжди були разом. Ти для мене найважливіша людина в світі».

   Він відкрив коробочку, і Каміла побачила обручку, що сяяла на сонці. «Каміла, ти вийдеш за мене?»

   Вона не могла повірити своїм вухам. Всі страхи, що тримали її в полоні, розвіялися, залишивши лише радість. «Так, Марк! Я погоджуюсь!» — вигукнула вона, і сльози щастя заструменіли по її щоках.

   Він одягнув їй обручку, і в той момент, коли їхні погляди зустрілися, все інше зникло. Вони обійнялися, і, хоча між ними все ще залишалася деяка напруга, цей момент назавжди змінив їхні стосунки.