Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

* * *

Темрява незримого місяця. Ночі нині лише трохи світліші. Удень вигнане сонце обходить навколо землі, як засмучена мати з лампою.

На світанку на тротуарах сиділи обгорілі люди в задимленому одязі. Ніби невдахи із секти самогубців. Інші намагалися їм допомогти. Упродовж року на гірських хребтах тривали пожежі та чулися несамовиті співи. Крики тих, кого вбивали. Удень мертві, насаджені на палі, стояли вздовж дороги. Що вони накоїли? Йому спало на думку, що у світовій історії, імовірно, було більше покарань, аніж злочинів, але в тому невелика розрада.

Повітря ставало дедалі розрідженішим, і він зрозумів, що перевал недалеко. Можливо, уже завтра. Завтра настало й минуло. Сніг уже не падав, але на дорозі його і так лежало сантиметрів п'ятнадцять, долати візком такий підйом було дуже виснажливо. Він подумав, що доведеться його кинути. Скільки вони зможуть нести на собі? Він стояв і роздивлявся голі схили. Попіл падав на сніг, доки той геть не почорнів.

На кожному повороті здавалося, що перевал просто за ним, аж поки одного вечора він спинився, роззирнувся і впізнав місцевість. Розстібнув горловину куртки, опустив капюшон і прислухався. Вітер серед мертвих стебел болиголова. Порожня стоянка на оглядовому майданчику. Хлопець стояв біля нього. Однієї далекої зимової днини він стояв тут зі своїм батьком. Що це, тату? спитав хлопець.

Прохід. Це тут.

Уранці рушили далі. Було дуже холодно. Десь опівдні знову пішов сніг, тож вони отаборилися раніше, ніж зазвичай, і, присівши під брезентовим навісом, дивилися, як сніжинки падають у багаття. Зранку землю вкривало вже понад десять сантиметрів свіжого снігу, але опади скінчилися і стало так тихо, що можна було розрізнити биття власних сердець. Чоловік наклав гілок на жарини й роздмухав багаття, а потім рушив крізь замети відкопувати візок. Перебрав банки й повернувся, вони сіли біля вогнища і доїли останні крекери з консервованими сосисками. У кишені наплічника знайшов останні пів пакетика какао, приготував напій для хлопця, а собі у чашку налив гарячої води й сів, дмухаючи на неї.

Ти обіцяв так не робити, сказав хлопець.

Як?

Ти знаєш як, тату.

Він перелив окріп назад до каструлі, взяв хлопцеву чашку і відлив собі трохи какао, а потім повернув чашку синові.

За тобою постійно доводиться пильнувати, сказав хлопець.

Знаю.

Якщо не дотримуєшся маленьких обіцянок, не дотримаєшся і великих. Сам так казав.

Я знаю. Більше не буду.

* * *

Цілий день вони брели вниз південним схилом. У глибших заметах візок застрягав, і чоловікові доводилося, протоптуючи шлях, тягнути його за собою, тримаючи однієї рукою. Щось, аби зробити сани, можна знайти будь-де, крім цих гір. Старий дорожній знак чи шматок покрівельної бляхи. Обмотка на ногах вимокла до нитки, і цілий день вони йшли замерзлі й мокрі. Чоловік зіперся на візок, щоб відсапатися, а хлопець його чекав. Звідкись згори пролунав різкий тріск. Потім ще раз. Це просто дерево впало, сказав він. Усе добре. Хлопець задивився на мертві дерева при дорозі. Усе добре, повторив чоловік. Усі дерева в світі рано чи пізно попадають. Але не на нас.

Звідки знаєш?

Знаю, і все.

Одного разу вони все ж натрапили на завал дерев посеред дороги, через що мусили розвантажити візок і переносити все через стовбури, а потім знову складати речі на тому боці. У процесі хлопець знайшов іграшки, про які геть забув. Одну з них, жовту вантажівку, він не сховав, а поставив на брезент, коли вони рушили далі.

Вони отаборилися на уступі біля дороги, на протилежному березі замерзлого струмка. Вітер здув попіл із льоду, і той виявився чорним, тож струмок скидався на базальтову стежку, що в'юнилась у лісі. Вони збирали хмиз на північному боці схилу, бо там було сухіше, завалювали цілі дерева й тягнули їх до місця ночівлі. Розпалили вогнище, розстелили брезент і розвісили на кілках вологий одяг, який парував і смердів, сиділи голі, загорнувшись у коци, і чоловік поклав ноги хлопця собі на живіт, щоб зігріти їх.

Уночі хлопець прокинувся, схлипуючи, і чоловік його обійняв. Тсс, сказав він. Тсс. Усе добре.

Мені наснився поганий сон.

Я зрозумів.

Розповісти тобі?

Якщо хочеш.

У мене був механічний пінгвін, заводиш його, і він ходить-перевалюється й махає крилами. Ми були в тому домі, де колись мешкали, і він вийшов з-за рогу, але ж ніхто його не заводив, і це було дуже страшно.

Уже все добре.

Уві сні було значно страшніше.

Знаю. Сни можуть бути дуже страшними.

Чому мені наснився страшний сон?

Не знаю. Але тепер усе добре. Я підкинув дров у багаття. А ти спи.

Хлопець не відповів. А потім сказав: У ньому навіть ключик не обертався.

Тільки за чотири дні вони подолали снігову лінію, але й пізніше на деяких поворотах лежали білі латки, а сама дорога була чорною і мокрою від води, що стікала з гір, хоч ті були далеко. Вони йшли краєм глибокого яру, а далеко внизу в темряві вирувала річка. Вони стали послухати.

* * *

На протилежному боці каньйону — високі скелі з тонкими чорними деревами, що чіпляються за урвище. Шум води стих. А потім знову стало чутно. Знизу віяв холодний вітер. Їм знадобився цілий день, щоб дістатися до річки.

Вони залишили візок на стоянці та рушили через ліс. Від річки долинав глухий грім. Це водоспад заввишки десь метрів двадцять п'ять. Вода зривалася з виступу і крізь сіру заслону імли падала у ковбань. Вони відчули запах вологи й холод, яким віяло від води. Волога річкова рінь на уступі. Чоловік спостерігав за хлопцем. Ого, вигукнув той. Не міг відвести очей від усього цього.

Він присів і зачерпнув жменю камінців, понюхав їх і зі стукотом висипав. Шліфована галька, кругла і гладенька, ніби скляні кульки, кам'яні льодяники з прожилками та смужками. Чорні кружальця та шматочки відшліфованого кварцу — усе сяяло в річковій млі. Хлопчик підійшов ближче до річки, присів і вмився темною водою.

Водоспад падав майже в самісінький центр ковбані. Навколо кружляло сіре скипіле молоко. Вони стояли пліч-о-пліч і перекрикували гуркіт.

Холодна?

Так. Крижана.

Хочеш покупатися?

Не знаю.

Звісно, хочеш.

А можна?

Ходімо.

Він розстібнув куртку і скинув її на рінь, хлопець підвівся, вони роздяглися і разом зайшли у воду. Стояли, тремтячи, бліді, як привиди. Хлопець так схуд, що в чоловіка аж серце