Читати книгу - "Найкраще в мені"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ану віддай, що заробив, — наказав батько без зайвих церемоній.
— Ні, — відмовився Довсон.
— Знав, що ти так відповіси, пацан. Тому й привів Ейбі з Тедом. Вони виб’ють із тебе грошики, а я їх заберу. А можеш і сам віддати те, що завинив за втечу.
Довсон на це промовчав. Батько длубався зубочисткою між зубів.
— Бач, яке діло: усе, що тре’ зробити, аби перетворити твоє життя на лайно, це просто скоїти злочин у місті. Може, крадіжку, а може, підпал. Хто знає?.. Опісля ми просто підкинемо якісь-то докази, анонімно подзвонимо шерифу, а далі за нас усе зробить закон. Ти тут уночі сам, алібі в тебе не буде, і, думаю, ти просто згниєш у бетонній камері. Та мені на це начхати. То чому би просто не зробити, що тобі кажуть?
Довсон розумів, що то не просто блеф. Із кам’яним обличчям він вийняв гроші з гаманця. Батько перерахував купюри, виплюнув зубочистку й вишкірився:
— Наступного тижня повернуся.
Довсон виживав як міг. Він примудрявся приховати трохи грошей, щоби вистачало на ремонт фастбека й на холодний чай, та більшу частину забирав батько. Він підозрював, що Так про все здогадується, але той жодного разу не висловився на цю тему прямо. Не тому, що боявся Коулів, а тому, що це його не стосувалося. Натомість старий став готувати вечері, які були трішки зарозкішні, щоби з’їсти на самоті. «У мене тут трохи лишилося, якщо ти голодний», — казав він, заносячи тарілку до гаража. Часто він повертався назад до будинку не сказавши ані слова. Такі в них були стосунки, і Довсон поважав їх. Довсон цінував Така. Якось так вийшло, що Так став найважливішою людиною в його житті, і Довсон не уявляв, що це може колись змінитися.
Доки до його життя не увійшла Аманда Кольє.
Хоч вони були знайомі з дитинства — в окрузі Памліко була всього одна школа, до якої обоє ходили, — лише в перший рік навчання в старших класах вони вперше обмінялися парою слів. Він завжди вважав її красунею, і не він один. Вона була популярною — такою дівчиною, яка ніколи не опинялася сама за столом у їдальні і навколо якої постійно крутилися хлопці в надії на увагу. Вона не тільки була президентом класу, а ще й чирлідеркою [3]. На додачу родина її була заможною, тож для Довсона вона лишалася недосяжною, як телезірка. Він жодного разу не заговорив до неї, допоки їх не поставили в пару на лабораторній із хімії.
Пораючись із пробірками й готуючись до контрольних разом з Амандою, Довсон дійшов думки, що вона зовсім не така, якою він собі її уявляв. Здавалося, їй було байдуже, що вона Кольє, а він Коул, і цього він аж ніяк не очікував. Сміх її був різким, нестримним, а коли вона посміхалася, то в її посмішці проглядав неначе натяк на бешкетництво, наче вона знала щось таке, про що ніхто більше не здогадувався. Волосся в неї було кольору густого меду, а очі зігрівали блакиттю літнього неба, і часом, сидячи разом із ним над хімічними рівняннями, вона легенько торкалася його руки, вимагаючи уваги, і тоді відчуття її доторку лишалося з ним до кінця дня. Після школи він працював у гаражі, постійно ловлячи себе на думках про неї. Лише навесні він зумів зібрати усю свою сміливість докупи, аби пригостити її морозивом, і з наближенням кінця навчального року вони стали проводити разом усе більше часу.
Тоді був 1984-й, і Довсонові було сімнадцять. Наприкінці літа він зрозумів, що закохався, а коли повітря стало зимнішати й зів’яле осіннє листя задолувало червоно-жовтими веремійками, він остаточно упевнився, що хоче прожити із нею життя, як би дико це не звучало. Наступного року вони були разом, поступово зближуючись, намагалися проводити одне з одним стільки часу, скільки взагалі було можливо. З Амандою йому було легко лишатися самим собою. З Амандою він нарешті відчував рівновагу — уперше в житті. І навіть зараз той останній рік разом був часто єдиним, про що він міг думати.
Точніше, Аманда залишалася єдиною, про кого він міг думати.
* * *
Довсон зайняв місце в літаку. Йому випало сидіти біля віконця приблизно посередині салону, а місце поряд із ним займала молода жінка — рудоволоса, довготелеса, висока, трішки за тридцять. Не його тип, але доволі симпатична. Вона ненароком сперлася на нього, шукаючи ременя безпеки, й вибачливо посміхнулася.
Довсон кивнув, але, відчуваючи, що ще один крок назустріч — і бесіди не оминути, відвернувся до вікна і став спостерігати, як від літака відходив багажний візок, подеколи поринаючи у спогади про Аманду. Він пригадував, як того першого спільного літа вони купалися у Ньюс і якими гладенькими були на доторк їхні тіла, коли вони зачіпали одне одного, або як вона нишкла на верстаті, поки він чаклував у Таковому гаражі над своїм фастбеком, — як вона обіймала свої коліна, а він тільки й думав про те, що ладен був вічність дивитися на неї, коли вона отак сиділа. У серпні, коли він нарешті вивів авто з гаража, вони поїхали на море. Лежачи на рушниках, вони розмовляли про улюблені книжки, про кіно, яке їм подобалося найбільше, про таємниці й про спільне майбутнє, і їхні пальці так тісно перепліталися.
Бувало й так, що вони сварилися, і в такі миті Довсон відкривав для себе її запальну суть. Незгоди ці були зазвичай нетривалими, але траплялися частенько. Диво полягало в тому, що як би швидко не розгорялися пожежі між ними, стихали вони не менш швидко.
Іноді вони сперечалися через дрібниці — однією з характерних рис Амандиного характеру була відчайдушна впертість — і вони певний час яро скозувалися, не доходячи хоч якоїсь згоди. І навіть коли вона спромагалася по-справжньому його розлютити, він все одно не міг не відчувати захвату від її щирості — щирості, корінь якої був у тому, що їй було зовсім не все одно, і вона була єдиною такою людиною в його житті.
Лише
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.