Читати книгу - "Позашлюбний спадкоємець Чудовиська, Аріна Вільде, Анастасія Kовальська "

Він навіть не попрощався. А зараз, п'ять років потому, сміє з'являтися переді мною в такий день і висувати абсурдні припущення? 

- Ми з нею схожі.

- Ти думаєш, що кожна дитина із зеленими очима може бути твоєю? Вибач, але мені пора.

Роблю крок до дверей, прагнучи якнайшвидше піти від цієї божевільної розмови, але Іскрицький хапає за руку і різко розвертає до себе.

Від несподіванки ледве втримуюся на ногах. 

- Відпусти мене, - видавлюю через кілька болісних вдихів. 

Смикаюся, стискає руку сильніше. Серце стукає так сильно, що стає боляче. 

- Ми ще не закінчили, Віро, - низький голос звучить загрозливо спокійно.