Читати книгу - "Наодинці з трояндами, Христина Ополонська"

– Досить розмов! – заголосив шиплячим голосом джин та звернувся до Катрін. – Помилку ти зробила коли намагалася мене обдурити підсунувши, як плату за нашу домовленість, іншу душу. Ти хотіла від мене втекти! За це я заберу не тільки твою душу, але і твоє тіло. І навіть на надійся на переродження! Забудь! Але перед цим, я виправлю маленьке непорозуміння.

В цю ж мить з полум’я висунулася вогняна рука, і вказуючи на Катрін, покрутила кілька разів пальцем проти годинникової стрілки. На мить я знепритомніла аби знову опинитися в своєму тілі. До мене відразу підскочив Марк та ув’язнив у своїх обіймах. Я не бачила що сталося далі, лише чула жіночі крики жаху та нестерпного болю. Повітрям в кімнаті стало важко дихати. І коли все ж мене випустили з обіймів то побачила купу попелу на стільці та навколо нього. Це був той самий стілець до якого мене прив’язали поки я була в тілі Катрін.

– Він її забрав, – прокоментував мною побачене Марк.

– І що тепер робити? – притулившись до нього запитала я.

– Жити, – коротко відповів він мені.

Ми так і зробили. Відтоді ми почали жити своє нове спільне життя. Марк тимчасово переїхав жити до мене поки вівся ремонт у нашій новій львівській квартирі. Ми не стали залишатися працювати у видавництві. Я висловила бажання переїхати до Львова і відкрити невеличку швейну майстерню. Марк мене підтримав. Сам він продовжив займатися власним бізнесом. Як з’ясувалося, мій наречений володіє мережею ювелірних майстерень.

Я познайомила його зі своїми батьками. Він познайомив мене зі своїм молодшим братом Томасом. Більше родичів у них не залишилось. Їхні батьки загинули під час невдалого експерименту з якимсь реагентами в бозна якому році.

Я запланувала познайомити Томаса з Нікою, яка стала мені найкращою подругою. Як на мене, древній алхімік та непосидючий патологоанатом знайдуть спільну мову між собою.

Марк відмовився від вічної молодості та життя.

– Я втомився жити так довго. Тепер я хочу просто прожити одне щасливе життя. Хочу створити сім’ю з тобою. Старіти кожен день і померти зморшкуватим вередливим дідом, – щиро розсміявся Марк. – Краще скажи як мені тепер тебе звати Наталкою чи Златою?

– Я знаю себе Наталкою і пам’ятаю себе Златою, але ти можеш звати мене як завжди, – дивлячись йому просто в очі промовила я.

Марк у відповідь лише посміхнувся та прошепотів мені на вухо:

– Як накажеш, моя перлинко…

Наше весілля ми вирішили відкласти на один рік, оскільки ніхто з нас не зміг би радіти на повну силу цьому дню. Це було пов’язано з Даном, який дуже боляче сприйняв смерть своєї дружини, як і всю правду про неї, яку ми все ж наважились йому розповісти. Ми знайшли його мертвим у власній квартирі через два дні після нашої з ним розмови. Він повісився на шовковому шарфі своєї Катрін. Неподалік від його тіла ми знайшли урну з її прахом, яку ми йому віддали, та передсмертного листа адресованого Маркіану. Даніель прохав свого найкращого і єдиного друга після кремаціє його тіла поєднати його прах з прахом Катрін. Приворот відьми діяв на нього навіть після її смерті, хоча… може справа була не в привороті…

Кінець