Читати книгу - "Закохані в скарби предків, Rada Lia"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік уважно подивився на Асю. Не знати чому, але від його погляду у неї стисло у грудях і перехопило подих. Вона опустила очі й кинула мішок вниз. Та як тільки монети задзеленчали, торкнувшись землі, сталося щось незрозуміле. Один з охоронців кинувся на Вадима й вони почали битися. Ася злякалась і хотіла кинутись на допомогу другові, але почула дивний звук і різко повернула голову до його джерела. Вираз обличчя Гліба став здивованим. З його скроні стекло кілька крапель крові й він повалився вперед на Асю. Позаду Гліба стояв той самий охоронець Сашко, якого вона бачила біля ресторану “Цезар”.
Вадим тим часом добряче відлупцював свого супротивника. Той валявся у траві й стогнав. Сам підскочив до Асі і якраз вчасно. Охоронець, який щойно напав на свого хазяїна, збирався розправитися з дівчиною. І поки Вадим боровся зі зрадником, Ася намагалася втримати на собі Гліба.
— Ей, ти чого? — злякано вигукнула вона, бо чоловік обм'як і навалився на неї всією вагою. Свідомість покинула брюнета. За мить дівчина заверещала, й вони обоє покотилися вниз по схилу до печери. Благо, що не далеко було падати.
— Ах ти ж бляха, — тим часом пролунало зверху. Почувся стогін. Вадим впорався з другим охоронцем, а потім швидко спустився вниз. Він підбіг до Асі, прихопивши мішки із золотом:
— Ти в нормі? Треба бігти. Схоже, що ці двоє влаштували заколот проти свого хазяїна, щоб забрати його золото й здиміти.
Ася скинула з себе Гліба, аж раптом зойкнула:
— Це що кров? — вона з жахом розглядала червоні плями на своїй футболці.
Вадим нахилився й оглянув голову Гліба, перевірив пульс:
— Він поранений, але живий. Один з охоронців добряче вдарив його руків'ям пістолета ззаду.
Вадим схопив Асю за руку й потягнув до води:
— Доведеться плисти.
— Я не вмію плавати, — з жахом вимовила Ася.
Раптом вони почули слабкий хрипкий голос позаду:
— Допоможіть, будь ласка.
Не зважаючи на її протест й прохання Гліба, Вадим тягнув дівчину далі.
Ася озирнулась через плече і побачила, що поранений чоловік лежав на землі й дивився на неї. У його погляді не було прохання, лише приреченість.
— Ми не можемо його тут залишити. Треба допомогти.
— Він ще вчора збирався тебе вбити за кулон. Пам'ятаєш?
— Пам'ятаю звичайно, але… — що “але” вона сказати не могла. — Вони ж його вб'ють?
— Так, скоріше за все. Щоб він не переслідував їх.
Чоловік на землі не відводив погляду від Асі.
Тим часом зверху почувся шум. Їхні переслідувачі почали потроху приходити до тями.
— Я їх лише оглушив, але вони скоро оклигають і побіжать за нами.
— Ми не можемо його тут кинути, — вперто повторила вона й зробила крок назад у напрямку Гліба.
— І що пропонуєш з ним робити? Замість золота нести на собі?
— Я не знаю, — спантеличено промовила Ася.
Чортихаючись, Вадим допоміг чоловікові піднятись. Той ледь тримався на ногах.
— Йти зможеш?
Гліб невпевнено кивнув. Тоді Вадим підхопив з землі два мішки з золотом і пішов до печери. Ася підійшла до пораненого чоловіка.
— Спирайся на мене, так буде швидше, — і вони поспішили слідом за Вадимом.
За хвилину шум на схилі посилилися. Охоронець Сашко, хитаючись, піднявся з землі й підійшов до товариша:
— Толян вставай. Чуєш, не можна дати їм піти з нашим золотом. — У відповідь почувся лиш стогін. — Цей бовдур залишив тут зброю, це збільшує наші шанси.
Другий чоловік також підвівся й вони вдвох, спотикаючись, почали спускатися до низу.
Тим часом троє втікачів сховалися в печері, розуміючи, що шлях нагору для них відрізаний.
— Ася-Ася, — буркотів Вадим, перебираючи коштовності у ящиках. — Могли б вже бути на другому березі, живі й здорові. Натомість на мечах битися доведеться у печері без виходу, — він витягнув з одного з ящиків залізний меч із золотим руків’ям.
— Це орел? — запитала дівчина, вказуючи на вибитого чудернацького птаха з головою орла і тулубом звіра, який був зображений на руків'ї.
— Це грифон, — задумався Вадим, — символ влади над двома стихіями — небом і землею. А ще скіфи поклонялися сонцю і вогню. Тому так поважали золото.
— Вихід є, — пробурмотів Гліб собі під носа.
— Що ти сказав? — повернулася до нього Ася.
— Там за крайніми ящиками в кутку є тунель який веде майже до траси. Я присипав його землею.
Вадим недовірливо на нього витріщився:
— І звідки він би там взявся? — але пішов перевіряти.
— Німці, коли відступали звідси у 1944 році, заховали золото так, щоб при нагоді його можна було забрати. Вони сподівалися повернути свої позиції.
— Диви він правду каже, — раптом вигукнув Вадим, який вже копирсався у кутку, втикаючи меча у землю. Вона посипалася, відкриваючи вузький прохід.
— Звідки ти це знаєш? — здивовано запитала Ася.
— Мені про це місце, прохід і німців, бабуся сказала, — відповів чоловік дивлячись їй прямо в очі.
— Нам пора забиратися звідси! — Гукнув Вадим.
Вони втрьох зникли в проході, прихопивши мішки з золотом. Вадим як зміг присипав за собою прохід землею.
— Сподіваюсь, вони або не знайдуть його, або шукатимуть вічність.
Вже за кілька хвилин усередину забігли охоронці. Вони здивовано оглядали печеру, повну золотих прикрас та старовинних речей.
— Чуєш, Толян, — задумливо сказав Сашко. — Може вони перепливли озеро?
— Що, разом з хазяїном? Сумніваюсь, що після такого удару по голові він міг сам плисти.
— Тоді будемо сподіватися, що дорогою він втопився.
Наступної миті чоловіки вже ні про що не думали, крім золота, що їх оточувало з усіх сторін.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохані в скарби предків, Rada Lia», після закриття браузера.