Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Дамір 

Я вийшов з того приміщення, мов із клітки. Повітря було вологим, пахло морем і ніччю. Шум вечірки залишився за спиною, натомість переді мною — безлюдний пляж і хвилі, що тихо билися об берег. 

Хотілося впорядкувати думки, але її образ не давав спокою. 

Я зняв кеди й пішов просто по піску. Хотілося тиші, бо всередині мене лунала вона. Її погляд був, наче удар в груди — різкий, точний, і я все ще відчував, як він прорізає мене зсередини. 

Ця дівчина. 

Вона була не просто гарною — в ній було щось дике, щось, що не піддається логіці. Такі жінки або зламають тебе, або змусять жити по-справжньому. І чорт забирай, я хотів дізнатися, ким вона стане для мене. 

Її погляд, який ніби спалював мене зсередини, водночас зухвалий і грайливий, наче вона боролася сама з собою, намагаючись не піддатися тим самим почуттям, які охопили мене. Я помітив, як вона сказала подрузі про якогось Антона. Її хлопець? Чи просто виправдання, щоб не підходити?


Але її очі... Вони говорили інше. 

Я бачив, як вона сперечалася сама з собою — її погляд говорив одне, а слова до подруги зовсім інше. Але… вона не змогла відірвати очей. І це для мене було достатнім знаком. 

Я обернувся до хвиль, що котилися до берега, задумавшись. Якби я зупинився біля неї хоч на мить довше, що б сталося? 

Я зціпив щелепи. Це не схоже на мене — так реагувати на незнайомку. Але всередині вже зачаїлося те саме почуття, яке приходить рідко, але коли приходить — змінює все. 

Ми ще зустрінемось. 

Наступного разу вона почує моє ім’я. Наступного разу — це буде вже наша історія. 

І щось підказує мені: цей "Антон" — не така вже й велика перешкода.