BooksUkraine.com » Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

191
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 163
Перейти на сторінку:
простіші для вимови, на кшталт зарину, зоману і табуну[6].

Пайн кладе нові копії всередину сьогоднішнього меню на вечерю і, склавши його вздовж, ховає в іншу внутрішню кишеню. Всередині меню копії все ще теплі.

Пайн кладе старі копії у новий конверт, як дві краплі води подібний на попередній. Він виводить «ПАЙН» на новому конверті і кладе його на те саме місце на тій самій полиці, тією ж стороною догори.

Пайн ще раз закриває дверцята сейфа і зачиняє їх на ключ. Статус-кво відновлено.

Вісім годин опісля Пайн, уже в зовсім іншій ролі, сидить пліч-о-пліч з Марком Оґілві в тісній каюті яхти радника, поки місіс Оґілві на камбузі, одягнена в дизайнерські джинси, нашвидкуруч готує сендвічі з копченим лососем.

— Фредді Гамід купує небезпечні іграшки у Діккі Онслоу Роупера? — з недовірою повторює Оґілві, вдруге гортаючи документи. — Це що в біса таке? Краще б тому малому підсвинку бавитися лише у бакара. Посол неабияк розлютиться. Люба, ти тільки послухай...

Але місіс Оґілві вже все чула. Подружжя Оґівлі — справжня команда. Хтось заводить дітей, а їм більше до душі шпигувати.

Я кохав тебе, — промайнуло Джонатану в голові. — Але назад уже нічого не повернеш.

Я кохав тебе, але натомість видав тебе пихатому британському шпигуну, який мені навіть не подобався.

Я просто був у його маленькому списку людей, які завжди прийдуть на допомогу, якщо буде потрібно.

Тому що я Один з Нас. Ми — це англійці, нескінченно віддані та розсудливі. Ми — Хороші Хлопці.

Я кохав тебе, але так і не зміг тоді тобі цього сказати.

Йому знову згадався лист Сибілли: «Я бачу, як тінь падає на ваше обличчя. Я вам огидна».

«Ні, Сибілло, ні, ти мені зовсім не огидна, — поспішив запевнити свою непрохану кореспондентку готельєр. — Просто байдужа. Огиду я відчуваю лише до себе».

2

Гер Каспар знову підняв свою знамениту голову. Крізь завивання вітру став вчуватися шум потужного двигуна. Каспар скрутив у рулон бюлетені цюрихської фондової біржі, яка явно переживала не найкращі часи, і натягнув на нього гумку. Поклавши рулон у шухляду для важливих паперів і закривши її на ключ, він кивнув Маріо, старшому лакею. Потому Каспар дістав з задньої кишені гребінець і пройшовся ним по перуці. Маріо з-під лоба зиркнув на Пабло, а той криво посміхнувся Беніто — красеню-стажеру з Луґано, якому, вочевидь, припали до душі вони обоє. Всі троє ховалися від негоди у вестибюлі, але тепер з романським молодецтвом, застебнувшись під саму шию, кинулися зі своїми парасолями та візочками назовні, де їх проковтнула снігова буря.

«Це не він, — подумав Джонатан, пильнуючи за кожним знаком наближення автівки. — Це лише хурделиця, що розгулялась на подвір’ї. Це лише сон».

Але Джонатан не спав. Лімузин був справжнісінький, хоча й плив у білій порожнечі. Подовжений лімузин, навіть довший ніж готель, ставав на якір біля центрального входу немов чорний лайнер, що пришвартовується до пристані. Тим часом Маріо та Беніто у своїх кашкетах металися туди-сюди і один лише зухвалець Пабло, до якого раптом прийшло натхнення поприбирати, схопив щітку і взявся зчищати сніжинки з червоної доріжки. Щоправда, на ще одну блаженну мить реальність таки видалася сном, бо сніжний вихор закрив собою все навкруги, і Джонатан зміг уявити, як величезна хвиля відносить лайнер назад у відкрите море, де він розбивається об скелі, якими цілком могли виявитися навколишні пагорби, і містер Річард Онслоу Роупер у своєму приватному «Титаніку», разом зі своїми ліцензованими охоронцями і рештою поважного товариства з шістнадцяти осіб, іде на дно під час того пам’ятного Великого Шторму в січні 1991 року, царство їм небесне.

Але лімузин знову вигулькнув. З шикарного салону лімузина почали з’являтися хутра, ставні чоловіки і чарівна довгонога молода жінка, а ще діаманти та золоті браслети, і гори однакових чорних валіз — усе це виглядало мов награбоване добро. Далі під’їхав другий лімузин, а потім і третій — ціла процесія лімузинів. Гер Каспар відкривав двері з такою ж блискавичною швидкістю, з якою з’являлися новоприбулі гості. Спочатку з’явилися обриси неохайного коричневого пальта з верблюжої шерсті, а згодом стало помітно, що з коміра звисає пошарпане шовкове кашне. Вогка сигарета, порожній погляд, мішки під очима — явно нащадок вищих шарів англійського суспільства. Нікудишній з нього п’ятдесятилітній Аполлон.

Після верблюжого пальта зайшов молодик у темно-синьому піджаку з одним рядом ґудзиків, щоб зручно було вихопити пістолет. На вигляд хлопцю було двадцять з хвостиком, а очі у нього були такі порожні, немов намальовані. «Перший ООЗ пішов, — подумав Джонатан, намагаючись не піддаватися на його злісний погляд. — Ще має бути другий охоронець, а може, й третій — якщо Роупер справді боїться».

У чарівної жінки було каштанове волосся, її пістряве стьобане пальто сягало майже до щиколоток, та попри це їй вдавалося виглядати дещо недбало. Як і Софі, вона мала глузливий гострий погляд, а її волосся обрамляло обличчя, як і у Софі. Вона чиясь дружина? Коханка? Чия? Уперше за останніх півроку Джонатан відчув спустошливий та ірраціональний вплив жінки, яку він умить зажадав. Як і Софі, вона виглядала блискуче, уся прикрашена коштовностями, і так само випромінювала оту одягнену наготу. Дві низки чудових перлин прикрашали її шию. Браслети з діамантами виглядали з-під рукавів її пальта. Проте ледь вловима аура хаосу, втомлена посмішка і оця її розкутість миттєво видавали в ній жительку Раю. Двері знову відчинилися навстіж, вивергаючи рештки цієї елітної англійської делегації. Вони всі стояли під канделябром, настільки елегантно причесані, настільки казково багаті, що складалося враження, ніби вони мали свою корпоративну етику, яка ставила поза законом хвороби, бідність, блідолицість, старість і фізичну працю. Лише тип у верблюжому пальті з його ганебними поношеними замшевими черевиками був добровільним вигнанцем з їхніх лав.

І в самому центрі, але тримаючись подалі від усіх, стояв Він, той, кого так яро описувала Софі. Високий, стрункий і шляхетний з першого погляду. Його сивувате русе волосся було зачесане назад і закручувалося у маленькі ріжки над вухами. Обличчя гідного супротивника у грі в карти, якому не соромно програти. Постава, що надзвичайно личить гордовитим англійцям: одна нога призігнута в коліні, одна рука за спиною, таке собі відмежування від простолюду. «Фредді такий слабак, — пояснювала Софі. — А Роупер — такий англієць».

Як і всі вправні чоловіки, Роупер робив кілька справ одночасно: тиснув руку Каспару і тією ж

1 ... 5 6 7 ... 163
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"