Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

Уважно прислухаючись, дівчина впевнено йшла містом, минаючи непрацюючі світлофори, пішохідні переходи та тротуари.

Її глухі кроки були єдиним джерелом звуку, здавалося, у всьому світі. Увімкнувши улюблену музику максимально голосно, дівчина повністю занурилася у свої думки, обмірковуючи подію.

- Алісо! – Гукає чоловічий голос звідкись ззаду.

Невпевнено озирнувшись, дівчина прискорила крок.

– Анхім! – Уже наполегливіше звучав той самий голос.

Як це, не встигнути змиритися з раптовою абсолютною самотністю, насолоджуючись невідомістю того, що відбувається, і раптом усвідомити, що ти тут не один. Хтось слідкує за тобою.

І цей хтось тебе знає.

Кинувши смартфон у зелену траву, Аліса перейшла на біг, петляючи у дворах. Кроки, які до цього були добре чутні, поступово затихали, залишаючи розгубленого підлітка наодинці з перепочинком.

Слабка тілом, дев'ятикласниця по праву вважалася найнеспортивнішою особою у класі. Найбільш елементарні нормативи давалися їй важко, перетворюючи кожне заняття фізкультури на справжнє катування часів Інквізиції.

Високий худорлявий фізрук, компанйон трудовика, Олега Івановича, здавалося, проводив увесь свій, вільний від посиденьок з трудовиком, час за вигадуванням їдких образ на адресу рудоволосої. Часом стільки витончених підколів вивергалося з його маленького вусатого рота.

Недалекі однокласники підтримували його відблиски розуму хвилею бурхливого реготу, вганяючи і без того нещасну дівчинку ще більше страждання.

Тепер їх нема.

І ніхто не бачить, як Аліса тихенько сповзає вниз по стіні, опинившись у своїй рідній квартирі.

Гортань охопило неприємним спазмом, горло, що пересохло, не давало дихати.

Але сил, щоб вгамувати нав'язливу спрагу не було.

- Ма-а-м! - Гучно закричала дівчина, пригнічуючи напади кашлю.