Читати книгу - "Ґолем"

Він розхристав на собі пальто, і я з жахом побачив, що на ньому ні сорочки, ані маринарки — лише голе тіло.

— І таким злидарем я був уже тоді, коли довів до краху ту бестію, того всемогутнього, вседостойного доктора Вассорі. Ще й нині ніхто не здогадується, що це я, саме я, став призвідцем…

У місті гадають, ніби винен в усьому такий собі доктор Савіолі, ніби то він викрив шахрайство доктора Вассорі й довів його до самогубства. Але кажу вам: доктор Савіолі був лише знаряддям у моїх руках! Я сам-один уклав план, зібрав усі матеріали, роздобув докази й тихо, непомітно, камінь за каменем, розхитував мури достатку доктора Вассорі доти, коли вже жодні гроші на світі, жодне крутійство ґетто не могли запобігти катастрофі — для остаточного краху було достатньо лише незначного поштовху…

Знаєте, як… як гра в шахи.

Саме так грають у шахи.

І ніхто не знає, що винуватець — я!

Лахмітникові Ааронові Вассертрумові часом не дає спати жахливий здогад, що руку в цій грі доклав хтось іще, кого він не знає, не може намацати; не доктор Савіолі, хтось інший і цей хтось невідступно десь поблизу.

Хоча Вассертрум і належить до тих, кому дано прозирати крізь стіни, однак йому невтямки, що може знайтися мозок — та й не один, — здатний вичислити, як довгою, непомітною, отруєною голкою, оминаючи мури, камені, золото й діаманти, проткнути судину життя.

Харусек ляснув себе по чолі й несамовито розреготався.

— Аарон Вассертрум скоро про це довідається. Того дня, коли захоче вчепитися у горло докторові Савіолі! Саме того дня! Цю шахову партію я теж розрахував до останнього ходу. Тепер це буде гамбіт королівського слона! Аж до гіркого кінця не можливий жодний хід, на який я не зумів би дати нищівної відсічі.

Хто вступить зі мною в такий гамбіт, зависне в повітрі, скажу я вам. Як безпомічна маріонетка на тонких ниточках — ниточках, за які смикаю я. Чуєте? Я смикаю! І всі її зусилля марні — жодної свободи волі…

Студент говорив, наче в лихоманці, я з жахом дивився на нього.

— Що вам заподіяли Вассертрум і його син, що ви аж палаєте ненавистю до них?

Харусек поривчасто відмахнувся від моїх слів.

— Облишмо це! Запитайте ліпше, що погубило доктора Вассорі. Чи може, бажаєте поговорити про це іншого разу? Дощ вщухає… Хочете, мабуть, додому?

Він стишив голос, як людина, що нараз заспокоїлася. Я похитав головою.

— Ви чули коли-небудь, як нині лікують катаракту? Ні? То я мушу вам докладно пояснити, щоб ви добре зрозуміли, майстре Пернат!

Тож слухайте: катаракта — важке захворювання сітківки ока, що призводить до сліпоти. Існує лише один спосіб запобігти недузі — так звана іридотомія. Вона полягає у видаленні з райдужної оболонки ока клиновидного шматочка. Неминучий наслідок такого втручання — значне потьмяніння зору, яке залишається на все життя, але здебільшого вдається загальмувати розвиток сліпоти. Діагноз катаракти має, однак, свої особливості.

Іноді, надто на початку хвороби, найяскравіші симптоми начебто зникають. Тоді лікар, навіть якщо він не помічає жодних ознак хвороби, усе ж не може з певністю стверджувати, що його попередник неодмінно помилився, поставивши такий діагноз.

Якщо іридотомія була все ж зроблена — а таке хірургічне втручання можна провести і на хворому, і на здоровому оці, — то вже неможливо встановити, була катаракта чи ні.

Ось на цих та інших моментах і вибудував доктор Вассорі свій мерзенний план.

Безліч разів, надто у жінок, він діагностував катаракту там, де йшлося про невинне погіршення зору, лиш би зробити операцію, яка не коштувала йому зусиль, зате приносила чимало грошей.

Отоді йому нарешті потрапляли до рук беззахисні, і не треба було великої відваги, щоб вдатися до грабунку.

Бачите, майстре Пернат, цей хижак, цей деґенерат був поставлений у такі життєві умови, за яких він легко міг масакрувати свою жертву. Нічого не ставлячи на карту! Розумієте? Абсолютно нічим не ризикуючи!

Купою сфальшованих публікацій у медичних часописах Вассорі зумів створити собі славу визначного фахівця, йому навіть вдалося напустити ману на своїх колег-лікарів, надто довірливих та шляхетних, щоб розпізнати його обман.

Логічно, що до нього в пошуках зцілення потягнулися табуном пацієнти.

Щойно хтось з незначними порушеннями зору звертався до нього по консультацію, доктор Вассорі відразу брався за втілення свого підступного плану.

Спочатку він, як це заведено, збирав анамнез, але, про всяк випадок, ретельно занотовував лише ті відповіді, які могли вказувати на ймовірність у хворого катаракти. І обережно з’ясовував, чи вже хтось до нього не ставив діагнозу.

У розмові доктор ніби мимохідь зауважував, що його наполегливо запрошують за кордон на важливий науковий симпозіум, і їхати треба вже завтра. При подальшому огляді ока за допомогою пучка електричного світла, він намагався завдати пацієнтові якнайбільше болю.

І все це з умислом! Усе це з умислом!

Коли по завершенні огляду пацієнт з тривогою у голосі передбачено запитував, чи є підстави для хвилювання, доктор Вассорі робив свій перший хід на шахівниці. Сідав навпроти хворого, витримував хвилинну паузу і розміреним, гучним, добре поставленим голосом промовляв сакраментальну фразу:

— Повної сліпоти не уникнути вже найближчим часом.

Наступна сцена, очевидно, була жахливою. Дехто непритомнів, інші плакали й ридали, качалися у розпачі на підлозі.

Втратити зір — це втратити все.

Тоді надходила інша передбачувана мить, коли нещасна жертва обхоплювала коліна доктора Вассорі й заклинала, невже, заради Бога, нічим у цілому світі не можна зарадити? І ця бестія, цей покруч робив новий хід на шахівниці — сам ставав всемогутнім Господом!

Усе, усе на світі, майстре Пернат, гра в шахи!

Негайна операція, задумливо промовляв доктор Вассорі, можливо, єдиний порятунок. І з нестримним, пожадливим марнославством, яке раптом охоплювало його, він вивергався потоком красномовства, яскраво описуючи різні випадки зі свого досвіду, які — о, диво! — мали неймовірно багато схожого з випадком саме цього пацієнта, розповідав, як багато хворих саме йому завдячують збереженням зору. І таке інше…

Хміль слави від того, що його вважають ледь не якоюсь вищою істотою, у чиї руки вкладено щастя і горе людей, запаморочував йому голову.

А безпорадна жертва, ошелешена звісткою, з серцем, переповненим пекучих запитань, зі зрошеним холодним потом чолом, не відважувалася урвати тираду, аби, не дай Боже, не прогнівити його, того єдиного, хто здатний допомогти.

Словами, що до операції він, на жаль, зможе взятися лише за кілька місяців,