BooksUkraine.com » Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

240
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 110
Перейти на сторінку:
галактиці, а над океаном або суходолом, і там унизу, не так уже й далеко, можуть бути живі істоти, байдуже — люди, звірі чи риби. В міру згорання пального швидкість літака могла б зрости, але над океаном навпаки вона буде спадати через сильніший вітер, отже треба було нарощувати висоту, де бушували не такі сильні вітри, а висота підкорялася знову ж таки залежно від згорання пального. О такій порі, коли ти самотній на всіх просторах ночі над пустелею, морем чи океаном, до голови лізуть розмаїті думки, кубляться й тиснуть на свідомість, тому я не любив нічних перелетів. Згадалася історія з таємничим зайвим пасажиром у сірому плащі, який інколи з’являвся в літаках, що вилітали з Ґданська. Його не бачив ніхто, окрім пілота, але такий лет завше завершувався катастрофою, і в тих випадках, коли з тієї трощі люди виходили живі, жоден із них не міг ствердити, що бачив ще якогось пасажира в сірому плащі, хоча пілоти клялися на Біблії, що таки бачили. У моїй команді навіть було опрацьовано детальний календар тих випадків, розписано все по годинах і днях, хлопці намагалися знайти закономірність у появі того таємничого чоловіка, а точніше якогось зловісного духа, але закономірності не було.

Досить було подумати про ту примару, як я відчув поволі наростаючий холод, це була певна ознака, що відлетів від берега на добру тисячу миль, навіть якби не дивився на щиток. Довелося вбрати теплий одяг. Потім попив кави, і неприторенний смуток пройняв мене, я почав сумніватися, чи варто надалі співпрацювати з фірмою «Avian», якщо робота полягатиме на отаких нічних рейсах. Бо чим нічний лет відрізняється від замкнутого простору, який викликає в багатьох людей нестримне почуття паніки? Це все одно, що прокинутися живцем похованим у труні. І такого відчуття я ніяк не міг побороти, тому з надією часто зиркав на годинник, чекаючи на рятівний світанок. Сон мене не брав, голод теж, але я знічев’я все ж з’їв кілька плястерків бекону з хлібом та запив гарячим росолом. По грудях розлилося тепло, і я розстібнув куртку.

Ніч минала значно важче, ніж очікував, я зі страхом думав про дорогу назад, панічна відраза до неї охопила мене, вирішив, що нізащо більше не літатиму через океан, бо то була найдовша ніч у моєму житті, здавалося, їй не буде кінця, хоча здолав половину дороги й опинився посередині Атлантики. При леті над землею, летун завжди може визначити місце, над яким пролітає, порівнюючи терен з мапою та орієнтуючись за руслами рік, населеними пунктами, озерами, коліями та дорогами, але над океаном нема жодних орієнтаційних пунктів, а збитися зі шляху можна дуже легко, коли віють бічні вітри. Довкола панувала непроникна темрява, схожа до чорної стіни, крізь яку я змушений був без кінця пробиватися, а попереду ще чекала зрадлива ньюфаундлендська імла, яка покривала майже третину атлантичної траси, і крізь неї теж доведеться пробитися. У 1927 році ця імла поглинула фоккер «Сент-Рафаель», яким летіла шістдесятилітня княжна Людвіка Льовенштейн-Вертгейм, сестра графа Вексборо, з двома летунами. Таємниця їхньої трощі обросла легендами.

Коли нарешті почало яснішати, хоч і не видно ще було сонця, я полегшено зітхнув, світло принесло невимовну радість, нічниці розприслися, імла розсіювалася. Машина піднялася до чотирьох тисяч футів, хмари внизу посвітлішали, ба подекуди поміж них з’являлися просвіти й виднілася темна синь океану. Світанок зблиснув сонячними променями, незабаром я летів у сліпучому світлі над чистими хмарами, що нагадували снігові замети і, здавалося, ось-ось на них з’являться нартярі. Десь під обід хмари зникли, я бачив океан, срібні зблиски хвиль, інколи кораблі. Вигляд води завше надає летуну більшої певності, на душі стає спокійніше й затишніше. Хоча під час лету на великій висоті охоплює почуття безруху, літак дослівно висить у повітрі, і це дещо вимучує.

Раптом удалині помітив невиразну темну пляму грозової хмари, яка затуляла горизонт, наче гірське пасмо зі скелями й западинами. Блискавки раз по раз вирізьблювали її обриси, демонструючи щось потворне і загрозливе. Що ближче я підлітав, хмарове чудисько виростало на очах усе більше, і я вже бачив його страшну кошлату голову, яка кивала мені, бачив грубі руки з розчепіреними пальцями, що тяглися до мене. За мить я опинився в самому епіцентрі грози, яка шаленіла й заливала цілими потоками машину, кидаючи в різні боки, вириваючи з рук важіль, а блискавки миготіли в очах, засліплюючи. Удар блискавки в літак — дуже неприємне відчуття, але більше прикре, ніж небезпечне, бо рідко коли літак зазнає якихось поважніших ушкоджень, а здебільша поверхових. Мені доводилося пережити таке двічі: спочатку сильний зблиск, ляский гуркіт і гострий запах смаленого. Ризик пожежі малоймовірний, але часом зазнають ушкодження зовнішні обладнання, наприклад, антени.

У світлі блискавок я побачив, що грозова хмара, хоч і велика, але витягнута вздовж, і в лівому кінці добре видно її хвіст — набагато вужчий і не такий грізний, хоч і доволі довгий. Можливо, я без ризику міг би пролетіти крізь той хвіст, але вирішив усе ж оминути бурю, бо літаком кидало б ще дужче, а баки пального й так загрозливо гуркотіли. Я плавно перехилив літак на ліве крило, це, здавалося, бурю ще дужче розлютило, що жертва так просто намагається випорснути з її мацаків, і вона кинулася всією своєю масою вперед, намагаючись всотати в себе літак, але я встиг догнати її хвіст, і ось уже буря бушує у мене за спиною. Несподівано почали злипатися очі, у яскравому світлі стали виростати розкудлані напівпрозорі тіні, опадати й знову підніматися, я добре знав цей стан — доволі небезпечний, бо здається, що ти не спиш і все гаразд, а насправді засинаєш і провалюєшся в кам’яний сон. Я випив кави і з’їв плитку шоколаду, це збадьорило, але не до кінця, і я хлюпнув собі в обличчя води, вода стікала по шиї аж на груди, але це було приємно.

Мертва зона без будь-якого радіозв’язку над Атлантикою нарешті проминула. Я почав спускатися і незабаром унизу вигулькнув берег Нової Шотландії, подекуди виднілися дахи будиночків. Пора було наладнати зв’язок з Оттавою. Вони відгукнулися майже одразу, уточнили, де я знаходжуся, і скоригували місце посадки. Раптова зміна висоти над хвилястим тереном викликала деякі перебої, повітряні струмені утворили подушку, яка підкинула літак догори, коли я пролітав над скелею, а по той її бік над рікою Святого Лаврентія гострий струмінь засмоктав машину додолу так, що я ледве зумів її вирівняти. Голос з рації увесь час

1 ... 5 6 7 ... 110
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"