Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли я поснідав і рушив до кабінету, Фріц уже заспокоївся. Отже, з меню все буде гаразд, принаймні сьогодні. Витираючи з столів пилюку, відриваючи з календарів учорашні аркуші, проглядаючи пошту — здебільшого нічого цікавого, — я міркував про те, як здійснити один експеримент. Набравши номер якогось телефону — скажімо, квартири Паркера, — я спробував би взнати, чи підслуховують наш телефон. Цікаво, чи ФБР уже відреагувало на наш дзвінок місіс Бранер? Однак від свого наміру я все ж таки відмовився. Я вирішив суворо додержуватись інструкцій. Виконуючи їх, я дістав із шухляди свого столу записник та ще дещо, відчинив сейф і взяв чек, потім зазирнув на кухню і попередив Фріца, щоб не ждав мене на ленч, зняв у коридорі з вішалки пальто й капелюх і вийшов на вулицю.
Не поспішаючи, я рушив у бік східної частини міста. Помітити за собою «хвоста», навіть досить досвідченого, зовсім не важко, особливо зимового дня, коли дме холодний, поривчастий вітер і перехожих на вулиці зовсім мало. Але тепер ФБР, видно, знало, куди я йду, отож нащо завдавати собі зайвого клопоту?! В банку на Лексінгтон-авеню я із задоволенням помітив, як трохи розширились очі в касира, коли той глянув на мій чек. Це було задоволення, яке відчуває багатій. Вийшовши з банку, я попростував до житлових кварталів міста. Йти треба було милі зо дві, проте годинник показував усього двадцять хвилин на одинадцяту, гуляти я люблю, а якщо за мною і вчепився «хвіст», — що ж, пройтися, подихати свіжим повітрям не завадить і йому.
П'ятиповерховий кам'яний будинок на Сімдесят четвертій вулиці між Медісон-авеню та Парк-авеню був щонайменш удвічі більший за будинок Hipo Вулфа, однак не такий темний. Три східці вели до солідних парадних дверей, але за ними були ще одні, зроблені у вигляді засклених залізних граток. Одягнений у чорне, вузькогубий чоловік відчинив їх тільки після того, як я назвав своє ім'я. Він провів мене через вестибюль до прочинених дверей ліворуч і знаком запросив увійти.
Це був невеликий кабінет — шафи з картотеками, сейф, два письмових столи, полиці, столик із безладно розкиданими паперами. Над столиком на стіні висіла збільшена фотографій «Будинку Бранера». Я швидко окинув очима кімнату і спинив погляд на жіночому обличчі — обличчі, справді вартому уваги. Молода жінка сиділа за одним із письмових столів. Погляд її карих очей зустрівся з моїм.
— Я Арчі Гудвін, — відрекомендувався я.
Вона кивнула головою.
— А я Сара Дакос. Сідайте, містере Гудвін. — Вона взяла трубку, натисла кнопку і сказала комусь по телефону, що я прийшов, тоді поклала трубку й промовила: — Місіс Бранер скоро зійде сюди.
— Ви давно служите в місіс Бранер? — поцікавився я, сідаючи.
Вона всміхнулась і промовчала.
— У мене така робота, — пояснив я і також усміхнувся. Дивлячись на неї, всміхатися було не важко. — То все ж таки, давно?
— Майже три роки. Хочете знати точніше?
— Можливо, потім. Я маю зачекати місіс Бранер?
— Не конче. Вона попередила, що ви будете мене розпитувати.
— Тоді я так і вчиню. Що ви робили раніше?
— Була стенографісткою в «Корпорації Бранера», а потім секретаркою містера Томпсона, віце-президента.
— Ви працювали коли-небудь у державних закладах? Скажімо, у ФБР?
Вона знов усміхнулась:
— Ні. Ніколи. Коли я прийшла в «Корпорацію Бранера», мені було двадцять два роки. Тепер мені двадцять вісім. А ви що — нічого не записуєте?
— У мене все отут. — Я постукав себе пальцем по лобі. — Чому ви гадаєте, що ФБР стежить за вами?
— Я не знаю — ФБР це чи ні. Та, мабуть, таки воно, бо більше нема кому.
— Ви певні, що за вами стежать?
— О, безперечно! Я, правда, не маю звички весь час озиратися чи там що, але роботу я закінчую тут у різний час, виходжу коли раніше, коли пізніше, і по дорозі до автобусної зупинки за мною щодня слідкує якийсь чоловік, сідає в той самий автобус і виходить там, де й я. Щодня той самий чоловік.
— Це той автобус, що йде по Медісон-авеню?
— Ні, по П'ятій авеню. Я живу у Вілліджі.
— І коли це почалося?
— Напевно не скажу. Вперше я помітила того чоловіка в понеділок після різдва. Він никає тут і вранці, я бачу його й вечорами, коли виходжу на вулицю. Я не знала, що це робиться саме так. Я думала, коли вже за людиною стежать, то намагаються робити це непомітно.
— Це коли як. Іноді навпаки — зумисне роблять так, щоб людина помічала. Це називається «відкрите стеження». Ви можете описати мені того чоловіка?
— Звичайно. Дюймів на шість-вісім вищий від мене, на вигляд йому років тридцять чи трохи більше, вузьке обличчя з квадратним підборіддям, тонкий довгий ніс і вузькі рівні губи. Очі зеленувато-сірі. Він завжди в капелюсі, отож який у нього чуб, я не бачила.
— Ви коли-небудь з ним розмовляли?
— Ні, звичайно.
— Ви зверталися до поліції?
— Ні, адвокат не радить. Адвокат місіс Бранер. Він сказав, що коли це ФБР, то вони завжди можуть прикритися перевіркою на благонадійність.
— Можуть. І так і роблять. До речі, це не ви порадили місіс Бранер розіслати книжку?
Міс Дакос здивовано звела брови. Вони були в неї рівні, як шнурки.
— Ні, звичайно. Я тоді її навіть іще й не читала. Книжку я прочитала потім…
— Після того, як за вами почали стежити?
— Ні, після того, як місіс Бранер вирішила її розіслати.
— Ви не знаєте, хто порадив місіс Бранер це зробити?
— Я не певна, чи їй узагалі це хтось порадив. — Вона всміхнулася. — Я гадаю, в тому, що ви ставите мені такі запитання, немає нічого дивного — адже ви детектив. Але мені здається, про це краще запитати в самої місіс Бранер. Навіть якби я знала, що це їй хтось порадив, то не думаю…
У передпокої почулися кроки, і нарешті з'явилася місіс Бранер. Коли вона ввійшла, я підвівся, те саме зробила й Сара Дакос. Потім я ступив назустріч господині, потис простягнену руку, а коли вона сіла за другий стіл, я поміняв крісло. Вона глянула мимохідь на купу паперів, прикладених прес-пап'є, відсунула їх набік і промовила до мене:
— Я, мабуть, повинна вам подякувати, містере Гудвін. І не просто подякувати.
Я похитав головою:
— Ні, ви нічого не повинні. Однак тепер це не має значення — чек уже оплачено. Хоч я й був проти цього. Але тепер ми взялися за справу, і я вже працюю. — Я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.