BooksUkraine.com » Любовні романи » Сусід 📚 - Українською

Читати книгу - "Сусід"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 49
Перейти на сторінку:
Я помру від сорому, коли він візьме мою мокру і холодну долоню. Тихцем, аби ніхто не бачив, я намагалася витерти об боки маринарки спітнілу правицю. Хотілось безкінечно розглядати й розглядати цього незвичайного чоловіка, але переживання мене спаралізувало. Не могла думати більше ні про що, крім як про те, що рано чи пізно доведеться прощатись.

Раптом на столі мого новоприбулого керівника задзеленчало.

— Перепрошую, я підійду, — винувато всміхнувшись, чоловік кивнув в бік телефону.

Ми з керуючим також всміхнулись йому у відповідь. Розуміюче. За мить зрозуміла, що розмова затягнулась, тож ледве кивнувши на прощання головою, покинули його кабінет.

— Як він тобі? — керуючий не церемонився.

В ту ж мить, як прозвучало його запитання, до болю чітко усвідомила, що між чоловіками, які працюють в банку, чоловіками яких я досі знала і моїм новим керівником — прірва. І не просто прірва, а неподолальна прірва.

— Не знаю. Начебто нічого, але треба попрацювати разом, тоді щось можна буде сказати напевно, — почув чоловік від мене.

Тоді я навіть на мить не задумувалась над тим, куди приведе оте таємне захоплення і… покривання.

— Молодець, — Генадій Юрієвич по-панібратськи поплескав мене по плечу, — я знав, що на вас можна розраховувати.

— Це ви про що? — все ще витаючи в мріях, я намагалася не дихати, аби цілковито не розтратити запах одеколону того, хто щойно так несподівано вразив мене.

— Зайдете по обіді, побалакаємо.

Німий подив застиг в очах, але я ствердно кивнула головою. Всю обідню перерву сушила мізки над тим, що може стати темою для балачок між керуючим банком та керівником фінансового відділу інвестицій, себто зі мною. Не в тому річ, що Генадій Юрієвич ніколи не викликав мене до себе і ми ніколи не розмовляли. Звичайно, ні. Навпаки, ми багато часу проводили разом, вирішуючи поточні проблеми, плануючи наступні кроки, зі всіх сил намагаючись підвищити показники, які чомусь стрімко падали. Засновники поки що коректно висловлювали незадоволення. В них щойно почав розпалюватись апетит, а банк не встигав за ним. Отже здивувало мене не те, що маю після обіду з’явитись на ясні очі керуючого, а те, яким тоном він про це сказав. Якось так примирливо, по-домашньому. Я б навіть сказала — надто солодко, що аж приторно. І це той чоловік, який ніколи не рахувався з чиїмись емоціями. Треба погодитись, що це більше ніж дивно.

— Генадіє Юрієвичу, викликали? — стояла в дверях тільки-но вибило другу годину.

— Вікторіє Миколаєвно, для чого аж так офіційно з порогу — викликали. Я ж казав — заходьте, побалакаємо. Чи може вас чим образив, то вже вибачайте — не хотів, не хотів, — натхненно тараторив керуючий банком, не зважаючи на мій погляд, повен здивування, здійняті вгору брови і розгубленість, яка мене сковувала і змушувала стриміти в одвірку, як скалка в пальці.

— Та ні, не образив мене ніхто, просто я… я не впізнаю вас, Юріє Генадійовичу, — вичавила я зі себе повільно, намагаючись вловити реакцію чоловіка на мої слова.

— О, чудово, чудово, — керуючий задоволено потирав руки, — я ж бачу, Вікторіє Миколаївно, що ви все ще залишаєтесь відвертою і чесною. Чудово, чудово! — чоловік не приховував радості.

Щось новенького. Відколи ж це моя нездатність кривити душею, через яку не раз сама страждала і яку при кожній нагоді Юрій Генадієвич ставив мені як докір, стала чеснотою йому до вподоби.

— Гаразд, про що ми мали балакати? — що ж, спробувала я включитись в гру, яку запропонував шеф.

— О, Вікторіє, це ж зовсім інша розмова, — вигукнув він, — ви ж не проти що я вас так називатиму?

Низькорослий, з небритою шиєю, з трохи задовгими рукавами на піджаку, зате з кубинською сигарою в короткопалій правиці чоловік виглядав доволі гротескно і я мимоволі всміхнулась, незважаючи на не вельми приємну ситуацію.

— Ні, звичайно, не проти. Але одразу хочу безапеляційно заявити, що вас й надалі називатиму по імені й по батькові, — випалила я.

— Хай буде по вашому, Вікторіє. Хай буде по вашому, — задер вгору руки чоловік, наче звертався до небес, які от-от мали розкритись йому на зустріч.

Аромат дорогого тютюну поступово наповнював його кабінет. Я уважно розглядалась навколо, наче й справді була тут вперше. Нічогенько так. Кабінет вигідно відрізнявся від свого господаря. Тут очевидно попрацював дизайнер, та ще й який. Все: від клямки і до письмової ручки на столі — в одному стилі. Все дороге, але нічого не кидається в очі — ось чому я, мабуть, уваги не звертала до сих пір на всю цю красу. Зрештою, відомо, що гармонія завжди викликає відчуття природності, наче воно саме так і має бути, наче воно по іншому бути б не могло.

На столі — шість ваз і всі як одна зі синього венеційського скла. В кожній по свіжій гілочці троянди, які ростуть китицями. Ніжно рожеві. Цікаво хто їх йому сюди приносить і ще цікаво чи вони завжди тут були? Можливо, досі у вазах стояли інші квіти: іриси, флоксії, нарциси? Фіранки на вікнах з тонкого білого єдвабу, наче нижня спідниця нареченої. Зачіплені з витонченою простотою тоненькими стяжками за ковані карнизи. Ніяких тобі важких гардин, металевих завитків. Все дуже романтично, але водночас строго і по-діловому. Над столом Генадія Юрієвича живопис… Схоже Труш… На протилежній стіні однакового розміру дошки з цікавими геометричними орнаментами виконані на основі левкасу. Щось сучасне. Мабуть, авторська техніка. На підлозі кілька скульптур, які перегукуються з декоративними пластами на стінах. Цікаво де вони їх знайшли?

Мабуть, я зашарілась, зауваживши невластиву собі сентиментальність на роботі, бо шеф спинив на мені зацікавлений погляд. Складалось враження, що йому нестерпно кортить щось сказати, але повагавшись, видно вирішив змовчати.

— Юріє Генадієвичу, пробачте, але я тільки щойно зауважила з яким витонченим смаком виконаний дизайн інтер’єру вашого кабінету.

— Вікторіє, не жартуйте! Та ви й не могли нічого зауважити, бо ж тільки вчора тут усе закінчили. Бачите — ще й квіти свіжі. Чи думаєте я їх сам щоранку купую на базарі? Чи

1 ... 5 6 7 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"