Читати книгу - "Інґа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якби Гувер слухав уважніше, він би почув майже непомітний скандинавський акцент в англійській Інґи. Вона могла м’яке «в» переплутати з твердим — наприклад, сказати “уікінг” замість “вікінг”. Але в решті випадків, крім тих, коли вплітала дивні данські прислів’я у свою мову, вона походила на американку в третьому коліні: високоосвічену і драматичну мандрівницю. Каліфорнійський репортер, який зустрівся з Інґою наприкінці її життя, зазначив, що, розповідаючи свої неймовірні історії, вона «вимовляла слова наче графині в п’єсах Оскара Уайлда»4.
Інзі особливо вдавалося слухати. Вона інтуїтивно зрозуміла, що бути цікавою — це одне, але показати іншим, що вони цікаві, дає ще більший ефект. Вона мала той рідкісний талант, який соціологи назвали «синхронністю», тобто здатністю, схожою на уміння актора чи політика під час спілкування з натовпом, відповідати настрою і ритму її співрозмовника, що того затягувало в цей вербальний танець, в якому поєднувалися дві особистості3. Інґа скромніше пояснювала свої здібності слухати: «Мене захоплюють люди»2.
Вона добре вміла повернути чоловікам впевненість в їхній власній унікальності, на наявність якої вони самі сподівалися, тому одне «перебування в її товаристві підвищувало їхню самооцінку»1. Демонструючи здібності, що могли зробити з неї одну з найкращих закордонних кореспонденток, Інґа засипала співрозмовників питаннями, а далі уважно слухала їхні відповіді, наче ці люди повнилися чарівними історіями та відкриттями0. «Вона була неймовірною… Геній у знайомстві з людьми і геній у розмові з ними, — згадував її син, Роналд МакКой. — Допитлива, дуже чуйна. Могла зрозуміти різні точки зору» 9.
Звісно, як інтерв’юер Інґа не лише улещувала своїх візаві, вона могла контролювати перебіг розмови і уникати питань про свої власні складні історії з минулого. Досить швидко в Америці вона дізналася про пастки, в які можна потрапити, розповівши забагато про своє колишнє життя.
Розділ 2«Йому подобається досліджувати і мені також»
Інґа прибула до Америки сама, без мами Ольги Арвад чи свого чоловіка Пола Фейоша, 29 лютого 1940 року на борту італійського лайнера Conte di Savoia, який вийшов з Генуї дев’ять днів тому. В декларації судна зазначалося, що за професією Інґа «домогосподарка». До того ж вона сповістила імміграційні служби про свій намір стати постійною мешканкою Сполучених Штатів, оскільки її чоловік — натуралізований американський громадянин 8.
Подорож минула абсолютно без пригод, надто зважаючи на те, що світ був теоретично у стані війни. Крім нападу Радянського Союзу на Фінляндію в листопаді попереднього року, відколи Німеччина вторглася у Польщу у вересні 1939 року, в Європі не точилося бойових дій. Німецькі субмарини нишпорили океанами, і відбулося кілька морських боїв, але відносний брак активності змусив британську пресу наразі охрестити Другу світову «дивною війною». Здебільшого американці, як і європейці, сподівалися, що все так і залишиться, хоча величезна кількість громадян США хотіла, аби їхня держава трималася осторонь війни, навіть якщо знову почнеться стрілянина.
Фейош прибув до Нью-Йорка за три місяці до Інґи, але 31 грудня 1939 року вирушив у Перу з чудово екіпірованою антропологічною і археологічною експедицією, яку спонсорував фонд The Viking. Його заснував шведський промисловець Аксель Веннер-Ґрен, можливо, найбагатша людина у світі на той час, (і як дехто вважав, прихильник нацистів). Фейош збирався вивчати аборигенів у басейні річки Амазонки і шукати «загублені» міста інків.
У бібліотеці монастиря францисканців у Лімі Фейош натрапив на малюнок рельєфу у сторічному щоденнику преора, який підтверджував оповіді туземців про давнє існування кількох великих інкських міст, поглинених джунглями Амазонки. Фейош збирався знайти їх 7. Інґа не приєдналася до першої частини експедиції, бо вона вважалася занадто небезпечною, але хотіла незабаром зустрітися зі своїм чоловіком у Перу. «Йому подобається досліджувати, — пояснила вона журналістові, — і мені також» 6.
Приїхавши, Інґа знайшла лише, одного знайомого в Нью-Йорку — німецького єврея на ім’я Лотар Вольфф[1] — головного редактора в компанії, що випускала кіножурнал «Марш часу». У Данії перед війною Вольфф працював редактором фільму Фейоша «Мільйони в повітрі», в якому знімалася й Інґа. Хоча Вольфф і так вважав її примадонною серед акторок, вона ще заслужила його дружбу, постійно навідуючи матір Вольффа в Берліні під час своєї роботи кореспондентом там і розповідаючи йому новини про неї, допоки Вольфф не зміг безпечно забрати матір з Німеччини. Після прибуття літньої жінки до Америки Інґа пішла з нею та Вольффом на вечерю і помітила незадоволені погляди людей за сусідніми столиками: «Цілком зрозуміло, що розмови німецькою на публіці не надто вітаються» 5.
Інґа ледь встигла заїхати в номер The Barbizon — двадцятитрьохповерховому готелі на Східній 63-й вулиці, — де переважно обслуговували молодих ділових жінок, коли отримала запрошення від дружини Веннер-Ґрена Марґеріт, перед яким не можна було встояти. Знаючи, що Інзі самотньо без Фейоша, Марґеріт запросила її приїхати відпочити у казкову резиденцію Веннер-Ґрена на Багамах, яку вони назвали Шанґрі-Ла.
Ще однією гостею на острові Гоґ стала красива і скандальна дебютантка з Нью-Йорка — Бренда Фрезьєр. З чорним як смола волоссям і яскраво червоними губами Фрезьєр була популярною лише через свою популярність. Національні медіа натхненно називали її «гламурною дівчиною Америки № 1» і робили головною фігуранткою новин — п’ять тисяч заміток
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інґа», після закриття браузера.