Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-- Все по справжньому. Це явно не витівки нашого друга, -- Гоблін вказав пальцем на корабель з Півночі, що продовжував стояти на сторожі серед скупчення рибацьких та інших каботажних суден. – Їх було закрито п’ятдесят чотири штуки. Вони пожерли одне одного. Залишився тільки один.
Там-там зірвався на ноги немов обшпарений.
-- В чому справа? – поцікавився я.
-- Це означає, що він найнебезпечніший, найпідступніший, найжорстокіший та найбожевільніший з них усіх.
-- Вампіри, -- пробурмотів я. – В наш час.
-- Не зовсім вампір, -- відповів Там-там. – Це леопард-перевертень, людина-леопард, яка вдень ходить на двох ногах, а вночі на чотирьох.
Я чув про вовків-перевертнів та ведмедів-перевертнів. Селяни з околиць мого рідного міста розповідали подібні байки. Та я ніколи не чув про леопардів-перевертнів. Про що я відразу сказав Там-таму.
-- Людина-леопард походить з далекого півдня. З джунглів, -- він поглянув на море. – Їх потрібно хоронити живцем.
Мовчун приніс ще один труп.
Леопарди-перевертні, що п’ють кров і пожирають печінку. Древні, виховані темрявою, сповнені тисячолітньою ненавистю і голодом. Істоти прямо зі страшного кошмару.
-- Ти даси собі з ними раду?
-- Навіть Н’Гамо не зміг. А я ніколи не зрівняюся з ним. Він втратив руку і ногу, намагаючись знищити молодого самця. Ми маємо справу зі старою самкою. Розлюченою, жорстокою та розумною. Нас четверо могли б зупинити її. Перемогти, ніколи.
-- Але ти і Одноокий знаєте цих…
-- Ні, -- його почало трясти. Він стиснув свій барабан так міцно, що той заскрипів. – Ми собі не порадимо.
Хаос припинився. На вулицях Берила панувала цілковита тиша – місто немов вимерло. Навіть заколотники виходили зі своїх схованок тільки коли голод гнав їх до міських складів з зерном.
Синдик намагався тиснути на Капітана. Капітан нехтував ним. Мовчун, Гоблін та Одноокий намагалися вислідити бестію. Та діяла на чисто звіриному рівні, намагалася заспокоїти свій столітній голод. Різні фракції облягали Синдика, вимагаючи захисту.
Лейтенант знов зібрав усіх нас в офіцерській їдальні. Капітан не гаяв часу.
-- Кепські наші справи, хлопці, -- він ходив по кімнаті. – Берил вимагає нового Синдика. Всі фракції попросили, щоб Чорний загін не втручався.
Ставки зросли і перед нами гостро стала етична дилема.
-- Ми не герої, -- продовжив Капітан. – Ми непохитні. Ми вперті. Ми намагаємося виконувати свої зобов’язання. Але ми не збираємося вмирати за безнадійну справу.
Я почав протестувати, як прибічник традицій, виступаючи проти його невисловленої пропозиції.
-- На кону виживання загону, Док.
-- Ми взяли золото, Капітане. Зараз на кону нашу честь. На протязі чотирьох століть Чорний загін докладно виконував свої контракти. Погляньте на Книгу Сета, написану літописцем Коралом, коли загін перебував на службі у Архонта Кістки, під час повстання Хілархів.
-- Сам на неї поглянь, Док.
-- Як вільний солдат, я наполягаю на своєму праві… -- розсердився я.
-- Він має право висловитися, -- погодився Лейтенант. Він ще більше дотримується традицій, ніж я.
-- Гаразд, нехай говорить. Але ми не мусимо цього слухати.
Я почав ще раз розповідати про найчорнішу годину в історії загону… поки не зрозумів, що переконую сам себе. Частина мене прагнула продатися.
-- Док? Ти закінчив?
Я проковтнув слину.
-- Знайдіть законну лазівку і я з вами.
Там-там зіграв глузливий барабанний дріб. Одноокий тихо засміявся.
-- Це робота для Гобліна, Док. Він був адвокатом, перш ніж піднявся до сутенера.
Гоблін попався на вудочку.
-- Я був адвокатом? Це твоя мати була адвокатською шльо…
-- Годі! – Капітан стукнув по столу. – Док дав добро. До роботи. Знайдіть мені вихід.
Всі зітхнули з полегшенням. Навіть Лейтенант. Моя думка, як літописця, важила більше, ніж мені б цього хотілося.
-- Найочевиднішим виходом була б ліквідація замовника наших послуг, -- зауважив я. Мої слова повиснули в повітрі немов старий, гидкий запах. Немов сморід в гробниці форвалаків. – Зважаючи на наш пошарпаний стан, ніхто не буде звинувачувати нас, якщо ми проґавимо вбивцю.
-- Ти підступна людина, Док. – сказав Там-там і зіграв барабанний дріб ще раз.
-- Чия б корова мукала. Ми збережемо залишки репутації. Ми й раніше зазнавали невдачі. Й доволі часто.
-- Мені подобається, -- ствердив Капітан. – Розходимося, поки не прийшов Синдик і не запитав, що відбувається. Там-там, ти залишся. В мене є для тебе справа.
Ніч була сповнена криків. Душна, липка ніч, з тих, що стирають останню, тонку грань між цивілізованою людиною та потворою, яка таїться в її душі. Крики доносилися з будинків, де страх, жар і тіснява занадто сильно потягнули за ланцюги, на яких сиділа ця потвора. З затоки ревів холодний вітер, який гнав велетенські штормові хмари. В хмарах гарцювали блискавки. Вітер вимів весь сморід з Берила. Злива вимила його вулиці. В ранковому світлі Берил здавався зовсім іншим містом, тихим, свіжим і чистим.
Ми йшли до набережної вулицями, вкритими калюжами. Стічні води все ще бурлили канавами. До обіду повітря знов стане важким і ще більше вологим ніж будь-коли. Там-там вже чекав нас на винайнятому човні.
-- Скільки ти наварив на цій оборудці? Це корито потоне ще до того, як ми досягнемо Острова, -- сказав я.
-- Нічогісінько, Док, -- в його голосі звучало розчарування. Вони з братом ще ті спекулянти та пройдисвіти. – Жодного мідяка. Цей човен набагато кращий, ніж видається. Його власник – контрабандист.
-- Повірю на слово. Тобі краще знати! – проте я з осторогою
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.