Читати книгу - "Водяничок"

Чекати їй довелося недовго: незабаром на дорозі показався лісник. Мала Баба Яга пізнала його по зеленій куртці. За плечима в нього висіла рушниця, а через плече шкіряна торба.

— Ого! — крикнув лісник. — Іще одна! Ти що тут робиш?

— Відпочиваю, — пояснила мала Баба Яга. — Заважкий кошик, нехай трохи оддишуся.

— Хіба ти не знаєш, що збирати хмиз тут заборонено?

— Ні, звідки мені знати?

— Ну, то тепер знатимеш! — скипів лісник. — Висипай хмиз і забирайся геть!

— Висипати хмиз? — здивовано перепитала Баба Яга. — Змилуйтеся наді мною, пане новий лісник! Ви не скривдите старої жінки!

— Зараз побачиш, що я тобі зроблю! — закричав лісник. Він схопив кошик і хотів висипати хмиз. Але мала Баба Яга сказала:

— Цього ви не зробите!

Лісник геть розлютився.

«Я запроторю тебе до в’язниці!» — хотів він закричати, але натомість промовив:

— Вибач, я пожартував. Звісно, ти можеш забрати свій хмиз.

«Ти диви, — збентежився лісник, — я думаю одне, а кажу зовсім інше?»

Та звідки йому було знати, що це мала Баба Яга начаклувала.

«Отак краще, синку!» — подумала мала Баба Яга і весело сказала:

— Якби ж цей кошик був хоч трохи легший!

— Може, допомогти? — люб’язно спитав лісник. — Я міг би віднести вам цей хмиз аж додому…

Мала Баба Яга захихотіла:

— Справді, синку? Який ти ласкавий! Який чемний!

«Хоч гвалт кричи! — думав лісник. — Верзу казна-що. Я сам себе не впізнаю».

Лісник, сам незчувшись коли, завдав важкий кошик собі на плечі.

— Матусю! — сказав він. — Якщо ви дуже стомилися, то сідайте верхи на кошика.

— А ти не жартуєш? — спитала мала Баба Яга.

Лісник з відчаєм почув свою люб’язну відповідь:

— Авжеж, не жартую! Вилазьте!

Малій Бабі Язі не треба було двічі казати. Одним махом сіла вона верхи на кошик, а ворон Абраксас фуркнув їй на ліве плече.

— Тепер рушаймо! Вперед, синку!

Лісникові куди дужче хотілося, щоб кошик разом із старою й вороном провалилися до лиха в землю. Та що з того? Він покірно чалапав уперед.

— Прямо й прямо! — крякав Абраксас. — Та жвавіше, мій ослику, жвавіше! А то дзьобну тебе в м’якеньке місце!

Лісника кидало то в жар, то в холод. Він дибав та й дибав, весь упрілий, висолопивши язик. Спочатку лісник загубив свого зеленого капелюха, потім шкіряну торбу. Рушницю він теж посіяв. А його все ганяли й ганяли по лісі вздовж і впоперек.

— Ліворуч! — командував Абраксас. — За отим ровом праворуч, а далі на гору!

Коли вони нарешті дісталися до хатки, лісник ледве стояв на ногах. Та мала Баба Яга не почувала до нього жалю. Навпаки, вона сказала:

— Чи не хочеш ти, синку, порубати оцей хмиз?

— Порубаю, пов’яжу ще й складу в стос, — промовив лісник.

Гак він і зробив.

Коли лісник скінчив — а затяглася робота допізна, — мала Баба Яга сказала:

— Тепер хоч і додому йди. Не знаю, як і дякувати тобі, синку! Такого люб’язного лісника, як ти, навряд чи ще де знайдеш! Ото зрадіють бабусі, як прийдуть завтра по хмиз! Ти ж бо і їм допоможеш, правда?

Новий лісник кивнув головою і, заточуючись, поплентався додому.

Відтоді, побачивши в лісі якусь бабусю з кошиком хмизу, він обминав її десятою дорогою.

Мала Баба Яга ще не раз згадувала про цю свою витівку.

— Тепер я так завжди робитиму! — призналася вона воронові. — Я допомагатиму добрим людям. А лихим робитиму каверзи. Це мені подобається!

— А навіщо? — спитав Абраксас. — Робити добро можна й без каверз.

— Ах, це нудно! — пирхнула мала Баба Яга.

— А ти звідки знаєш? — спитав Абраксас.

Якось у неділю малій Бабі Язі скортіло полетіти до міста й подивитися базар.

— Чудово! — зрадів Абраксас, — І я з тобою! Тут у лісі, так самотньо, дерев сила, а людей обмаль. А в місті, та ще на базарі, навпаки!

Та летіти на мітлі аж до самого базарного майдану вони не могли. Уявіть собі, який би там переполох зчинився! Чого доброго, ще й поліцію накликали б на свою голову. Тож сховали вони мітлу на околиці міста, в житі, а далі пішли пішки.

Базар уже вирував: господині, наймички, селянки, куховарки товпилися довкола прилавків. Жінки городників вихваляли свою городину, продавці садовини гукали раз у раз: «Купуйте яблука боскоп і груші бера!» Жінки рибалок запрошували до оселедців, ковбасник — до гарячих сардельок, гончар — до глечиків та мисок, розставлених на солом’яній маті.