Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

До рук цих лиходіїв потрапляє і героїня роману Хлоя:
… Від погоні до німф вона поспішає, Про допомогу їх молить і захисту просить у них… … Та марні її відчайдушні благання. Знущалися зло метимнійці, статуї богів ображали, Потім, отари забравши, їх до своїх кораблів Погнали, теж повели і її, підганяючи, ніби Козу чи вівцю, хворостинами…

Тональність у зображенні піратської «героїки» помітно змінилася, зникло славослів'я, навіть стриманість. І це мало історичні підстави.

Під час великої грецької колонізації VII–V століть до нашої ери морські розбійники тяглися за переселенцями, а нерідко й випереджали їх, займаючи вигідніші місця і перетворюючи їх на піратські гніздовища. Нестабільність політичного життя, а також усвідомлення того, що поряд існують розлогі простори, на які не поширюється жодна влада, призводили до того, що корабель, який вирушав з метрополії з колоністами, одразу ж за межами порту перетворювався на піратське судно.

Особливо страждали від піратства купці й жителі прибережних міст. На той час уже мало хто вважав морський грабунок почесним ремеслом. Пірати викликали дедалі більшу ненависть, їхні дії збуджували повсюдний острах і осуд.

Багато грецьких міст намагалися організувати сталу оборону проти піратських нападів. Конкретні досягнення були в Морського союзу, заснованого 477 року до нашої ери під егідою Афін після перемоги над персами.

Але невдовзі після поразки у Пелопоннеській війні і занепаду морської могутності Афін пірати знову з'явилися на торговельних шляхах Середземного і Чорного морів. Особливо рясно гніздилися вони в Понті Евксінському.

Географ Страбон писав про це так: «Морський берег там безлюдний, кам'янистий, без прихистку. Але якщо ти опинишся в цих місцях, то будеш пограбований фракійським плем'ям, яке там живе».

Морським розбоєм займалися не тільки фракійці. Це ремесло зводило до одного гурту представників найрізноманітніших народів, без огляду на те, у яких відносинах вони перебували. Одна мета і спільний ворог, яким були всі тогочасні флоти міст і держав, сприяли консолідації. Відмінності між народами і племенами істотного значення в середовищі піратів не мали.

Чорноморських піратів намагався викоренити сам Александр Великий, який насилав на них каральні експедиції та руйнував піратські бази. Але невдовзі його увагою повністю заволоділи походи суходолом, а передчасна смерть підірвала сильну й стабільну владу, здатну боротися із цим поширеним тогочасним лихом.

Найуживанішим судном у античних піратів стала хеміола — швидке, маневрене судно, винайдене, як твердить легенда, карійськими піратами. На ньому було два ряди весел і прямокутне вітрило, яке при попутному вітрі додавало швидкості, забезпечуючи перевагу над важким «товарним» судном.

До того часу на військових суднах вітрила використовувалися досить рідко. В бою кораблі рухалися тільки за допомогою весел, бо вітрила й оснащення ставали непотрібними, вони навіть перешкоджали маневруванню, заважали абордажу.

На хеміолах ці проблеми розв'язувалися так: вітрило, яким користувалися під час погоні, щогла і такелаж перед боєм складалися на кормі, на місце, яке перед цим займали веслярі верхнього ряду. А вони відкладали весла і кидалися в бій. Тепер корабель рухався тільки за допомогою весел — по півтора ряди з обох бортів. Через це піратська хеміола дістала другу назву — півторарядка.

В елліністичний період, який настав після смерті Александра Македонського, у східній частині Середземного моря війну піратству оголосив острів Родос. Для його жителів безпека морських шляхів мала життєве значення, бо головним джерелом прибутку родосців стала морська торгівля.

Для ведення війни острів'яни збудували флот. Основним типом корабля у ньому була невідома до цього треміола. Треміола конструювалася спеціально для боротьби з піратами, вона не поступалася їм у швидкості й маневреності. Додаткову швидкість забезпечувало вітрило, яке перед початком бою складалося на кормі, на місце, яке займали веслярі верхнього ряду. Корабель тоді перетворювався на дво— і півторарядний (відповідно до кожного борту).

У той час родоський флот фактично панував на Егейському морі, забезпечуючи розквіт торгівлі і збагачення своєї батьківщини. Тоді ж виникли й перші, ще не кодифіковані засади морського права, які римляни пізніше назвуть Родоським законом. Його візантійська компіляція VII століття «Родоське морське право» широко використовувалася європейськими мореплавцями, зокрема середньовічною Венецією.

ЗУСИЛЛЯ РИМУ

Як на те, і могутній Рим тривалий час потерпав від піратів і виявляв безпорадність у боротьбі з ними. Як засвідчував Плутарх, у часи Цезаря і Помпея біля італійського узбережжя «крутилося» не менше тисячі розбійницьких кораблів. Більше того, пірати захопили до сотні міст. «Найчастіше, — писав Плутарх, — вони чинили злочини проти римлян; висаджуючись на берег, грабували на великих дорогах і плюндрували помістя поблизу моря». «Могутність піратів поширювалася на все Середземномор'я, воно стало зовсім недоступним для мореплавства і торгівлі».

Дивна безпорадність римлян мала свої причини.

Воєнну славу їм дали доблесні легіони, тобто сухопутні війська. На початку своєї історії римляни не мали досвіду морських дій, вони, власне, і в мореплавстві та суднобудівництві «плавали». Це негативно відбилося на ході війни, яку римлянам довелося вести з найбільшою морською державою того часу — Карфагеном.

Щоб хоч якось протистояти карфагенянам на морі, римляни наймали військові кораблі у сицилійців або в Південній Італії, а екіпажі вербували серед ліпарійських, лігурійських та іллірійських джентльменів удачі.

Перемогам на морі у трьох Пунічних війнах вони завдячують значною мірою винаходові, який змінив тактику морського бою, наблизивши його до сухопутного. Римляни першими застосували абордажний трап, який перекидався на палубу ворожого корабля. Трап закінчувався гаком, який чіпляли за палубу або борт судна противника. Його називали круком. Доля бою в таких випадках вирішувалася завдяки особистим якостям нападників. Правда,