Читати книгу - "Золото і анаконда"

— Любий друже, ви, здається, розгубили це вчора ввечері.

Якщо вилетіти з гірського містечка Амбато в напрямку ост-норд-ост, — звичайно, коли дозволить погода, яка тут буває дуже рідко гарною, — до містечка Тена, розташованого серед джунглів недалеко від річки Напо, то, подолавши сто кілометрів, ви перетнете мабуть чи не найпустельніший район Еквадору — Льянганаті, зовсім безлюдний, майже не вивчений і лиш частково нанесений на карту. На сучасному маршрутному літакові така подорож триватиме двадцять — двадцять п’ять хвилин. А тим часом один британський офіцер, звиклий до важких переходів, витратив понад сімдесят днів на те, щоб подолати третину цього шляху! Льянганаті — страшенно дика місцевість, несприятлива для мандрівок. Клімат там дуже поганий — майже цілий рік дощ і туман, а постійні обвали й поводі утруднюють будь-яке пересування. Крім того, в нижчих місцях, вкритих майже непрохідними субтропічними джунглями, в певні пори року хмари комарів доводять людину до божевілля.

Кого, опріч учених, — ботаніків, зоологів чи геологів, — може зацікавити такий дикий край!

Однак ті відомості, які ми маємо про Льянганаті, одержано не від учених. Так само як Франціско де Орельяна в гонитві за казковими багатствами Ельдорадо відкрив найбільшу на світі ріку — Амазонку, так шукачі золота й скарбів, — часом вони соромливо називали себе дослідниками, — дали нам скупі відомості про Льянганаті. Найбільше забив їх так званий скарб Вальверде, який складається з неймовірно великої кількості інкського золота.

Вальверде був бідним іспанським солдатом. У кінці XVI століття, через кілька десятків років після завоювання іопанцями інкської імперії, він оселився в місті Латакунга. Там він одружився з індіанкою і невдовзі після цього страшенно розбагатів. Ходила чутка, що батько індіанки, який був касиком (тобто вождем) і жив недалеко в місточку Пільяро, показав Вальверде в Льянганаті місце, де було сховано величезну кількість інкського золота.

Вальверде повернувся з своїм багатством до Іспанії, а перед смертю відказав іспанському королю документ, відомий під назвою «Ель дерротеро де Вальверде», в якому було описано шлях до того місця в Льянганаті, де він знайшов золото. Король відразу ж одіслав документ своїм чиновникам у Латакунзі й Амбато з наказом спорядити експедицію по скарб.

І ось експедиція на чолі з губернатором Латакунги і падре Лонго вирушила в Льянганаті. Спочатку все начебто обіцяло успіх, тому що за допомогою докладних вказівок Вальверде знайти шлях було не важко. Та коли їм залишилось іти день чи два, трапилось лихо: з табору вночі при дивних обставинах безслідно зник падре Лонго. Члени експедиції кілька днів марно шукали його в навколишніх лісах і ярах, а потім повернулись ні з чим у Латакунгу.

Невідомо, з якої причини, але нових експедицій у Льянганаті не посилали, а дерротеро Вальверде поклали на збереження в архів міста Латакунги. Документ лежав там, аж поки сто п’ятдесят років тому якийсь шукач скарбів не надумав викрасти його. Але це було не велике горе, бо дерротеро вже встигли скопіювати — і не раз!

Ось як починається цей незвичайний документ:

«Коли потрапиш у місто Пільяро, спитай, де гасієнда Мойї, і зупинися на відпочинок першої ночі, далеко підійшовши од гасієнди, потім спитай, де серро Гуапа (гора Гуапа). Ставши спиною до Амбато, глянь з вершини гори Гуапи на схід і, якщо погода ясна, ти побачиш три Серрос Льянганаті (гори Льянганаті), що утворюють трикутник. Біля їхнього підніжжя є штучне озеро; в нього було кинуто золото, що призначалося на викуп, коли стало відомо про смерть Інки (тобто вбитого іспанцями інкського імператора Атауальпи)…»

Далі йде докладний опис шляху, причому вказано різні географічні пункти, які треба поминути. Вся подорож мас тривати п’ять днів. В одному місці дерротеро між іншим сказано:

«… з лівого боку гори ти повинен знайти обшиту золотом гуайра — так колись давно називали печі для плавлення металів…»

Чи можна вірити дерротеро Вальверде? Послухайте, що кажуть з цього приводу двоє людей, які докладно вивчали це питання. Один — ботанік Річард Спрюс, відомий учений і допитливий спостерігач. Він відвідав Еквадор у кінці 50-их років XIX століття, довідався про дерротеро Вальверде, зацікавився ним і провів дослідження. Спрюс, як він доповів Королівському Географічному товариству в Лондоні, зібрав безперечні докази того, що іспанський король справді посилав дерротеро своїм чиновникам у Латакунзі й Амбато. Географічні відомості, дані в документі, точно відповідають дійсності, отже, тільки людина, яка добре знала Льянганаті, могла зробити такий опис.

Згодом інший дослідник, еквадорський географ Люсіано Андраде Марін, теж докладно вивчив це питання і прийшов до висновку, що Вальверде — не вигадана особа і його дерротеро — справжній документ.

Крім дерротеро Вальверде, шукачі скарбів, котрі досягали Льянганаті, мали з собою, як правило, ще один документ — карту, зроблену Анастасіо Гусманом.

Гусман — це іспанський ботанік; він деякий час жив у Пільяро і звідси не раз вирушав у Льянганаті шукати золото та інші корисні копалини, а також, звичайно, скарб Вальзерде. Золота він не виявив, зате знайшов багато срібних та мідних копалень інкських часів і відкрив родовища інших металів та мінералів. Разом з кількома компаньйонами він навіть почав роботу в деяких копальнях. Однак невдовзі її було припинено частково через суперечки серед компаньйонів, а частково — і це, мабуть, головне — через те, що їм такий спосіб здобувати багатство здався занадто важким, тим більше, що поруч лежав великий скарб Вальверде. А відразу після цього, 1806 року, Гусман загинув. Він був сновидою і якось, гостюючи в гасієнді «Лейто», вийшов уві сні серед ночі погуляти, впав з високої кручі і вбився. Гусман залишив карту Льянганаті, на якій позначив свої маршрути. Цій карті властива і надзвичайна точність і, водночас, безліч вигадок: наприклад, Гусман позначив