Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

Лише через добу, коли зв’язок з групою так і не відновився, на місце її базування вилетів технік контролю зв’язку. Він знайшов розвалений вибухом вхід до підземелля й одинадцять трупів. Дванадцятий член групи хоч і вцілів, але був непритомний, і його терміново відправили на лікування в клініку “швидкої допомоги” у Мексікан-Хате.

Отже, яка ж причина смерті чистильників? Я допив сік і замовив ще бокал напою. Завдання мене зацікавило. Якщо люди загинули не через витік отруйних речовин, не через заразні мікроби, то, природно, подумаєш про силу якусь загадкову. Є шанс на відкриття…

Романтика таємниць захоплювала мене з дитинства, хоч я і не зізнавався в цьому ні друзям, ні колегам по роботі. Не вибирав я професію рятувальника, вона сама вибрала мене, коли закінчив Інститут Дальрозвідки. І я не шкодував, що сталося так.

Я сів за стіл і для початку записав на особистий інфор запитання, що поставали переді мною. Перше: хто цей уцілілий з “Аїд-117”? Друге: де він перебуває нині? Третє: чи не згадуються в документах архіву заповідник Ховенвіп або пустеля Пейнтед-Дезерт у зв’язку з іншими історичними мерзотами? Потім я зв’язався з відділом інформаційного забезпечення і попросив диспетчера видати мені всю інформацію щодо справи “Аїд-117”. За кілька секунд копір видав три різноколірні таблетки відеозапису. Я уважно “прочитав” кожну, дедалі більше зацікавлюючись, тоді вимкнув відеопласт кімнати і подався в Центральний архів Управління.

Там на мене чекала удача. В архіві відшукався дивний документ, що стосувався пустелі Пейнтед-Дозерт. У ньому йшлося про те, що десь на території Ховенвіпу (!) майже двісті років тому розміщувалася секретна лабораторія Інституту технології військово-космічних сил США. Лабораторія мала назву “Суперхомо”, але жодних конкретних даних про профіль її роботи не знайшлося. Не згадувалася ця лабораторія і в інших документах Інституту. І все ж я був задоволений: інтуїція мене не підвела. “Суперхомо”, лабораторія на Ховенвіпі, склад бактеріологічної зброї там же… і загибель чистильників! Випадковість?

Я одразу ж подав запит про “Суперхомо” в Центральний архів Інституту соціології Землі й повторив його спецвідділу нашого архіву, що зберігає всі дані про діяльність “Аїд”. Працівники обох організацій пообіцяли провести інформаційний пошук, але з відповіддю не поспішали. Минула доба, пішло на другу…

Втомлений не стільки лавиною інформації, пропущеної через мозок, скільки власними фантазіями, я вимкнув дисплей і згадав про обід.

Спустившись на п’ятнадцятий — побутовий — горизонт, де витали надзвичайно приємні гамми пахощів, я з трудом відшукав вільний дайнінг і замовив обід: прозоро-рожевий бульйон, до нього гірку засмажених шматочків амарантового хліба, за переказами — хліба ацтеків, солону папороть, що смаком нагадувала смажені гриби, і напій солар. Усю цю гастрономічну розкіш я знищив за півгодини, шкодуючи, що не замовив бокал шампанського.

О другій дня я повернувся у відділ, скомандував “вільно” стажисту, що скочив з дивана, і стрибнув у крісло з чотирьох метрів, точно розрахувавши стрибок. Непогано. Значить, із форми не вийшов.

— Як успіхи, варяже?

Сосновський лише невизначено стенув плечима. Його обличчя, тонке, рухливе, чутливо і точно відбивало усі порухи душі. Сам високий, масивний, білявий і голубоокий — такий собі велетень-вікінг з древніх скандинавських саг. Щоправда, характер у Вітольда дещо різнився від характеру справжнього вікінга, і обличчя було як дзеркало цієї натури.

У спецсекторі УАРС він працював недавно. Після мого повернення з експедиції Катя Сосновська, мати Вітольда, попросила мого батька взяти сина в Управління. Батько спершу відмовлявся, потім зіпхнув усе на мене й умовив Лапарру зарахувати Віта у резерв відділу стажистом. Ян, звичайно, поставився скептично до райдужних сподівань Сосновського-молодшого стати рятувальником, а згодом і вступити до Інституту Дальрозвідки. “Для розвідника-контактера, а тим паче для соціоексперта, яких готує Інститут, Сосновський не підходить, — сказав Ян. — Занадто відкритий і емоційний, Од таких людей надзвичайно важко добитися тієї стриманості, яка необхідна для роботи в чужому і ворожому світі. Рятувальник лінійної служби з нього, можливо, і вийде, але…” — “Він молодий, — заперечив я, — ще сирий матеріал”. — “Це не аргумент”. — “А ти хіба зразу народився начальником відділу? Згадай себе дев’ятнадцятилітнім”. — “Я — то інша справа”. — “Ну, звичайно, свіжо й оригінально повторювати, що час був інший, ставлення до обов’язків також…” — “Гаразд, гаразд, здаюся. Тобі видніше, ти його рекомендував, але я б не квапився з висновками. Були випадки, коли в Управлінні не втримувалися вольовіші й сильніші натури…”

Розмову цю я запам’ятав тому, що і сам сумнівався в щирості бажання Вітольда стати рятувальником. Але відступати було нікуди, і я переклав вантаж сумнівів на плечі часу.

— Осягаю премудрості ТФ-теорії, - мовив нарешті Сосновський і провинно глянув на мене. — Але дуже багато незрозумілих формул.

Я засміявся. Після вступу до УАРС Вітольд явно соромився мене. Очевидно, не хотів виглядати в моїх очах дилетантом цілковитим і старався з усіх сил.

— Формул у теорії таймфагу справді багато, але ми постараємось обійтися без них. Спочатку злітаємо на острів, де сталася подія…

— Я уже був там.

— Був? — здивувався я. — Робиш успіхи, стажисте. Коли ж ти встиг?

— Вранці, зразу після одержання завдання.

— І що ти там бачив?

Сосновський узявся за нижню губу, — цю звичку я знав за ним з дитинства, та, угледівши, що я спостерігаю, поквапно прибрав руку.

— Згори це місце нагадує карровий ландшафт: на свіжому лавовому полі пляма кілометрів зо три в поперечнику, зеленуватого кольору. А зблизька… застигла лава схожа на напіврозталий шматочок цукру — пориста і крихка.

— Зрозуміло. Але ж новини які?

— Я погомонів з одним тубільцем, — цілком інтелігентний хлопець, студент геофаку, — то він сказав, що жоден ТФ-космоліт з острова не стартував, зате ні з того, ні з сього тут проснувся старезний вулкан, лава потекла північним схилом, а потім ураз виверження припинилося, мовби вулкан вимкнули. І що цікаво, лава застигла буквально на очах, ніби її охолоджували рідким киснем. А пляма з’явилася на ній саме тоді, коли лава тверділа.

— Звідки він знає такі подробиці?

— Я ж казав — він студент геофакультету Ісландського університету, проходить практику, вивчає особливості будови вулканів,