BooksUkraine.com » Інше » Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль 📚 - Українською

Читати книгу - "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"

213
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Давній порядок і Революція" автора Алексіс де Токвіль. Жанр книги: Інше. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 74
Перейти на сторінку:
неї. Всі вони силкуються у своїх володіннях зруйнувати імунітети, знищити привілеї. Вони перемішують чини, зрівнюють титули, на місце аристократів ставлять чиновників, на місце регіональних вольностей — одноманітність законів, на місце розмаїтої влади — єдність уряду. Цій революційній роботі вони віддаються з непогамовним завзяттям і, подеколи наштовхуючись на перепони на своєму шляху, запозичують у Революції її методи та принципи. В разі потреби вони іноді не гребували підняти бідного супроти багатого, різночинця — супроти шляхтича, селян — супроти свого дідича. Французька революція була водночас їхнім бичем та їхньою навчителькою.

Розділ III. Яким чином Французька революція, як революція політична, за своїми прийомами нагадувала релігійну

Усі революції — цивільні й політичні — мали свою батьківщину й замикалися в ній. Французька революція не мала певної території, навіть більше: одним з її наслідків, у певному розумінні, було те, що вона стерла на мапі всі старі кордони. Вона зближувала або роз'єднувала людей усупереч законам, легендам, характерам та мові, іноді сіючи ворожнечу між громадянами однієї держави, а вихідців з різних племен роблячи братами; або, точніше, над усіма окремими національностями вона створила спільну інтелектуальну вітчизну, громадянами якої могли стати люди всіх націй.



Передивіться літописи всіх народів, і ви не знайдете жодної політичної революції, яка мала б такий характер; цей характер ви помітите тільки в деяких релігійних революцій. І тому в релігійних революціях треба шукати аналогій, що пояснюють сенс Французької революції. Шіллер у своїй «Історії Тридцятирічної війни» справедливо зауважує, що велика реформа XVI століття раптово зблизила народи, які ледь-ледь знали одні одних, і тісно пов'язала їх новими симпатіями. Справді, за тих часів французи билися з французами, а англійці приходили їм на допомогу; люди, які народилися на далеких берегах Балтики, пробиралися в глибину Німеччини, аби там підтримати німців, про яких раніше вони ніколи нічого не чули. Всі зовнішні війни набули певних рис міжусобних війн; у всіх міжусобних війнах почали з'являтися чужоземці. Давні інтереси кожної нації було забуто задля нових інтересів; територіальні питання поступилися місцем перед питаннями про принципи. Всі правила дипломатії виявилися перемішаними й переплутаними, на превеликий подив і жаль політиків тих часів. Якраз те саме відбулося в Європі 1789 року. Отже, Французька революція є політичною револіцією, яка використала методи й, певною мірою, набула вигляду релігійної революції. Погляньте, які окремі й характерні риси завершують її схожість із релігійними революціями: вона не тільки так само, як і вони, проникає на далекі відстані, а й так само, як і вони, поширюється шляхом проповіді та пропаганди. Політична революція, що вселяла прозелітизм, проповідувала чужоземцям з такою самою пристрастю, з якою вона виконується вдома; хіба це не нове видовисько! З усіх небачених явищ, що їх показала світові Французька революція, це явище, безперечно,— найновіше. Але зробімо ще один крок і постараймося відкрити, чи не випливає ця схожість наслідків з якоїсь схожості, прихованої в причинах.



Звичайна властивість релігій полягає в тому, що вони розглядають людину саму в собі, не зупиняючись на тих рисах, які могли б бути приєднані до тієї спільної основи законами, звичаями та легендами кожної країни. Головна мета релігії — визначити загальне ставлення людей до Бога, загальні права й обов'язки людей стосовно одних до одних, незалежно від суспільних форм. Правила поведінки, що їх виробляють вони, стосуються не стільки людини певної країни чи доби, скільки сина, батька, служника, пана, ближнього. Отже, спираючись на саму природу людини, вони однаково можуть бути прийнятими всіма й скрізь можуть бути застосовані. Ось чому релігійні революції часто-густо мали такі широкі арени й рідко замикалися, як це робили політичні революції, в території тільки одного народу чи навіть однієї раси. І, якщо ми розглянемо цей предмет іще ретельніше, то побачимо, що чим більше вирізнялася релігія визначеними мною рисами абстрагованості й загальності, тим ширше вони розповсюдилися, всупереч відмінності законів, кліматів та людей.



Поганські релігії античності, так чи інакше пов'язані з політичними інституціями або з суспільним ладом кожного народу, в самих своїх догматах зберегли певне національне й часто навіть муніципальне забарвлення, вони, звичайно, замикалися в межах певної території, з якої не виступали майже ніколи. Іноді вони породжували нетерпимість і переслідування; але прозелітизм був їм майже чужий. Ось чому в нас, на Заході, не було значущих релігійних революцій до появи християнства. Це останнє, вільно долаючи перепони, що затримували поширення поганських релігій, за короткий час підкорило собі більшу частину людського роду. Я думаю, що не порушу пошани, якої заслуговує ця свята релігія, якщо скажу, що вона своєю перемогою зобов'язана почасти вивільненню від усього, що могло бути винятковою особливістю певного народу, певної форми управління, певного суспільного ладу, певної доби або раси.



Французька революція стосовно цього світу чинила абсолютно так, як релігійні революції чинять щодо іншого світу: вона розглядала громадянина абстрактно, поза будь-яким певним суспільством, так само, як релігія розглядає людину взагалі,— незалежно від країни й часу. Вона відшукувала не тільки те, що становило, зокрема, право французького громадянина, а й загальні права та обов'язки людей у галузі політики.



Отже, підіймаючись до менш особливих і, сказати б, природніших засад у галузі суспільного ладу та управління, вона могла стати зрозумілою для всіх і доступною для наслідування в багатьох місцях.



Прагнучи, як здавалося, ще більше до відродження людства, ніж до перетворення Франції, вона запалила пристрасті, яких раніше не викликали найпотужніші політичні революції. Вона надихнула прозелітизм і породила пропаганду. Завдяки тій самій обставині, нарешті, вона могла набути тієї зовнішності релігійної революції, яка нагонила такий жах на сучасників, або, точніше, вона сама зробилася чимось на взірець нової релігії, щоправда, релігії недосконалої, яка не знала ні Бога, ні культу, ні потойбічного життя, але яка, проте, немов іслам, запрудила всю землю своїми вояками, апостолами й страдниками.



Втім, не варто думати, що методи, які вона застосувала, безперечно, не мали собі прикладів у минулому й що всі ідеї, виведені нею на світ, були зовсім новими. За всіх часів, не виключаючи навіть середніх віків, були агітатори, які з метою зміни тих чи тих звичаїв зверталися до спільних законів людських суспільств, протиставляючи державному ладові своєї країни природні права людства. Та всі ці спроби закінчувалися невдало: те саме полум'я, яке у XVIII столітті запалило всю Європу, легко було погашене в XV столітті. Для того щоб такі аргументи могли призводити до справжніх переворотів, потрібно, аби певні зміни, які вже відбулися в умовах

1 ... 5 6 7 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"