Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Зачиніть двері, - мовив Прайм, коли спина його сина розтворилася за відчиненими дверима, і слуги, що стояли за ними, швидко виконали прохання. – Підійди, Адель, - звернувся Прайм до темноволосої.

- Дівчини з цим ім’ям більше не існує, - мовила вона та скоротила між ними відстань, аби повелитель Барелії зміг активувати енергетичний щит навколо трону, який не тільки захищав сидячого на ньому, а й міг блокувати звуки, щоб жодна душа за його межами не могла почути жодного слова.

- І все ж, Адель, ти не одноразово рятувала мені життя, так само, як і я тобі. Ти ж знаєш, що я завжди вважав тебе дочкою, саме тому і ховав тебе всі ці роки, - сказав він, коли купол став цілісним та протягнув руку.

- І я вдячна за це та з радістю віддам своє життя за Вас, - відповіла дівчини прийнявши його благість, поклавши свою долоню до його долоні та присіла поряд, перед правителем.

- Я знаю, - поплескав Прайм іншою зверху, проявляючи свою доброту. - Та моє життя поступово згасає, а поруч тільки ті, хто готові вставити ножа в спину, аби тільки прискорити цей процес. Я вже не можу думати лише про своє правління. Треба подумати про те майбутнє в якому мене не буде.

- Не можна здаватися. У вас ще все попереду.

- Ти сама в це віриш? Мені з кожним днем все важче приховувати свою хворобу. Скільки я зможу ще протриматися? - подивився на дівчину, заглядаючи в блакить її очей. - Рік? Два? Готувати заміну вже треба починати зараз. Моя велика проблема, в тому, що я йому все дозволяв, а тепер не знаю, як вчинити правильно.  

- Вашої провини в цьому немає.

- Не виправдовуй мої слабкості та не злися на Ю’Ліама. Знаю, що він старший за тебе та в рази дурніший, але, будь-ласка, виконай моє останнє прохання. Запам’ятай, ваші долі поєднані, адже коли мене не стане, тільки мій син допоможе тобі повернути своє по праву та стати тією, хто відродить втрачене.

- Ви не думаєте, що занадто рано відкрили мене світу, - видихнула Таіра, озвучуючи власні думки, від яких не мала спокою останні тижні.

- Я не відкрив тебе зовсім, - постарався розвіяти сумніви та переживання Тодей Бару. – Зараз, ти станеш для Ю’Ліама охоронцем та вчителем, а згодом, я впевнений, ти станеш йому другом, адже яким би лоботрясом він не був та як би не старався корчити з себе повісу та невігласа, цей хлопчина має добре серце та задатки великого правителя.

Таіра зам’ялася, згадавши першу зустріч зі спадкоємцем трону. Низка емоцій почала вирувати в середині, розворушуючи осине гніздо. У неї зовсім не було бажання мати з Ю’Ліамом бодай щось спільне, але відказати Прайму, що врятував їй життя та чотирнадцять років був їй за батька, вона не могла.

- Я не впевнена, що зможу виконати Ваше прохання.

- Я впевнений, - спокійно відказав сивобородий, ще раз погладивши дівчину по руці. - Навчи його всьому, що сама знаєш. Зроби його гідним спадкоємцем так, щоб ніхто не запідозрив в тому, що його готують сісти на трон. Нехай всі і на далі думають, що він не гідний носити це звання. Навколо занадто багато ворогів, а алькасар кишить зрадниками, що тихо сплять. Мої старі кістки відчувають не ладне, а серце болить від переживання за власну кров. Ми не можемо більше тягнути. Пообіцяй, що зробиш все, що в твоїх силах, аби рід Тодея й надалі сидів на троні Барелії.

- Слухаюся, мій Прайм, - відповіла Таіра та нахилила голову, давши слово.

- Ніколи не опускай голову перед рівним собі, - ще раз нагадав Тодей Бару, задоволено посміхаючись. - Запам’ятай це назавжди. Нехай інші кланяються тобі, бо ти – величне дитя піднебесної.

- Добре, мій Прайм.

- І ще… - мовив правитель, згадавши.

- Слухаю Вас.

- Дивись, не закохайся в нього, - кліпнув грайливо, ніби батько до дочки, що лагідно попереджав свою квітку.

- Це не можливо, - відповіла Таіра спокійно, будучи впевненою в цьому, як в істині. - Ми настільки різні, що боюся, повбиваємо один одного раніше, аніж іскра пройде між нами.

- І все ж… - протягнув сивобородий, який мав сердечного досвіду набагато більше, аніж у молодих. - Я б не був настільки впевнений, адже загадувати на перед не можна. Ти ж розумієш, що подібне може зруйнувати наші плани.

- Не турбуйтеся, якщо щось почне проростати, я сама вирву коріння.

- Пам’ятаю, я також таке говорив, поки не закохався у Севілію, як останній дурень, - згадав Прайм свою кохану, яка подарувала йому наступника та стала світлом його душі. – Уявляю, які гарні у мене будуть внуки, - ще раз кліпнув оком, лукаво посміхнувшись до дівчини, на яку покладав найбільші надії.