Читати книгу - "Залежна від боса, Julia Rivera"

♡

Під'їхавши до будинку хлопця, зрозуміла, що він дійсно відповідає статусу мільярдера. Будинок просто неймовірно великий та красивий! Я вже в очікувані побачити, що ж там робиться в середині.
– Прошу, – сказав хлопець, відкриваючи двері автівки.
– Дякую, – вийшовши з машини, відповіла я. Ми швиденько зайшли до будинку, тому що на дворі почався божевільний дощ. Знявши підбори в передпокоях, хлопець жестом вказав на прохід, що вів нас до кухні, яка була об'єднана з великим залом. Ніжно нюдові, чорні та білі кольори були гармонійно об'єднані в одне ціле. Дизайном займалися майстри свого діла, тому що такої краси навіть в нашому будинку немає.
– Подобається? – запитав хлопець, підійшовши до мене.
– Подобається, – мило відповіла я, дивлячись на хлопця. Його сорочка була мокра, тому тісно облягала його тіло. Точніше його до чортиків привабливе тіло.
– Невже ти вмієш гарно говорити? – нахиливши голову в бік, запитав бос.
– Не дочекаєшся.
– Змія.
– Гірше, – відповівши, пішла до кухні, яку здалека побачила.
– Якщо ти думаєш, що найдеш там їжу тоді ти сильно помиляєшся, – вигукнув Андрій.
– Ти зараз серйозно? – обернувшись до хлопця, склала руки на грудях й обурено подивилася в його бік. – Я хочу їсти!
– Приготуй.
– Знущаєшся? Я їхала сюди за умовою, що нагодуєш мене ти, а не я!
– Я можу потерти тобі спинку, – сказав хлопець, дивлячись на мене з посмішкою Грінча.
– А я можу поїхати на квартиру твого брата, тому якщо ти на щось надієшся – приготуй, будь ласка їсти, поки я сходжу до душу.
– Ти не знайдеш ванну кімнату, давай я тобі допом...
– Без тебе розберуся, – крикнула я, піднімаючись на другий поверх. Ванну знайшла відразу, було б смішно якби я її не побачила, тому що двері були відкриті навстіж. Я зайшла всередину, скинула верхній одяг та пішла під гарячий душ. Не знаю скільки часу я просто стояла, але хлопець, мабуть, почав хвилюватися.
– Марго, ти ще там жива? – запитав він, стукаючи у двері.
– Жива, я вже виходжу, – відповівши, я швидко підійшла до дзеркала та накинула на себе халат Андрія, який лежав на пральній машині. Подивившись в дзеркало, вирішила, що нічого не потрібно підправляти. Натуральність – запорука краси.
– Нарешті... – сказав Андрій, який чекав мене біля дверей, – тобі личить мій халат.
– Тобі личить мокра сорочка, – відповіла хлопцеві на комплімент та пішла донизу.
– Збоченка, – відповів він й сховався за дверима ванної кімнати. Спустившись донизу, побачила на столі велику піцу і ще декілька мисочок з чимось смачненьким.
– Як же пахне, – відкривши коробку піци, вдихнула її аромат. Це божественно... Думаю Андрій не буде проти якщо я з'їм один кусочок, гаразд два.
– Кхм, Марго, а там ще щось залишилось? – запитав Андрій, побачивши порожню коробку від піци. Мабуть, я захопилась...
– Емм... ну... як сказати... – хлопець дивився на мене, піднявши брови доверху та ледь стримуючи посмішку, – та не смійся! – після моїх слів Андрій все ж голосно засміявся.
– Ходімо до спальні, Марго.
– Я не буду з тобою спати! – запротестувала я.
– Як це так? Ми будемо займати сексом на відстані?
– Що!? Який секс, Андрій? Схаменись.
– Тобто ти хочеш сказати, що я привіз тебе до себе додому, нагодував, зігрів, дозволив сходити до душу і в нас нічого не буде?
– Абсолютно вірно.
– Так не піде, – сказав хлопець й різко схопив мене за ноги та перекинув через плече, сміючись.
– Відпусти, придурку! – лупцюючи Андрія по спині, кричала я. У відповідь я чула лише сміх і відчувала, що ми йдемо до його спальні... точніше він йде. Таким самим різким рухом мене кинули на ліжко. Я з жахом дивилася на хлопця, який стояв в одному рушнику. Гаразд не з жахом, а з божевільним бажанням. Андрій навис наді мною і просто мовчки дивився в мої очі. Це мокре тіло, волосся... воно все було проти мене, але я не хотіла з ним спати. Не зараз, не в цей момент.
– Відійди від мене, будь ласка, – прошепотіла я, дивлячись в стінку кімнати.
– Що ти зі мною робиш? – запитав хлопець й закотивши очі, піднявся з ліжка. – Гаразд, але ми все одно будемо спати разом.
– Тільки вкриватися будемо різними ковдрами.
– Звичайно, так я собі це й уявляв, – тихо буркнув собі під ніс Андрій, але все ж приніс окремі ковдри. Гарненько вмостившись в ліжечку, закрила очі й потихеньку поринала в сон.
– Та до чорта ця ковдра! – сказав хлопець й всупереч нашій домовленості, притягнув мене до себе й заліз під мою ковдру. – Мовчи, Марго, мовчи... – я лиш посміхнулася й мовчки притулилася до Андрія.
Якщо Еванс мене не збудив, то це означає лише те, що я маю право на запізнення. А право на запізнення має лише керівництво, можливо це натяк? Поніжившись в ліжечку, вдягнула неймовірно м'який халатик та побігла до душу. Зробила ранкові справи й вирушила до кухні снідати. В холодильнику Андрія було як у... холостяка, але явно не як у мільярдера. Зробивши тарілку салату, сіла на стільчик та відкрила інстаграм, паралельно смакуючи кавою. В діректі було декілька повідомлень, зокрема від Меліси.
melissa.g: Подруго, що за справи? Не пишеш, не телефонуєш... забула про нас?
lev.margo: Привіт, та з цією роботою взагалі втратила орієнтацію в часі... Вибач! – відписала подрузі та зробила ковток кави. Ну подумаєте трішки прибрехала... Повідомлення прийшло відразу та це й зрозуміло. Меліса в нас блогер, тому завжди онлайн.
melissa.g: Ох, вся в роботі, бідненька... Звичайно з таким то босом.
lev.margo: Мелісо!
melissa.g: Мовчу. Зустрінемося на вихідних?
lev.margo: Звичайно, я тобі ще зателефоную. Все, мушу бігти! Цілую!
Вимкнувши телефон, побігла на другий поверх приводити себе в порядок. Потрібно ж хоча б показатися в офісі. Спершу зробила легенький макіяж, волосся заклала назад. В принципі вийшло навіть дуже красиво, враховуючи те що косметики майже не було.
– Чорт! Одяг вчорашній, – як я могла не подумати про головне, дурепа! І як я піду в одному ж і тому самому? Ще не вистачало, щоб говорили про мій одяг. Сівши на ліжко, вирішила, що поїду я додому і на цьому все, але в когось на мене інші плани. Хтось легенько постукав у двері і я відразу піднялась на ноги. Можливо це моє рятування?
– Доброго ранку, Маргарито Андріївна! Андрій Олександрович велів вам принести одяг, коли ви прокинетесь, – сказала мила дівчинка, яка з острахом дивилася на мене. Часу виясняти хто це, не було.
– Ох, ви якраз вчасно! – забрала одяг з рук дівчини. – Дякую, – дівчина посміхнулася та зникла за дверима кімнати. Я швиденько оглянула одяг та пішла приміряти. Бежева сукня до колін неймовірно підкреслювала мою струнку фігуру, зокрема й талію. Облягаючи мої груди й сідниці, я розуміла, що в мене дійсно прекрасне тіло і сьогодні я виглядаю шаленою спокусницею. На ліжку лежали лабутени чорного кольору, окуляри й новесенька сумка від Louis Vuitton також чорного кольору. Одягнувшись повністю, вирушила обирати автівку на сьогодні. Так, так вам не почулося! На мене дивилася новесенька Audi A6 сірого кольору. Ох, як вона мені подобається. Думаю Андрій не буде проти... Ну що покатаємось?
Приїхавши до офісу, відразу побачила зацікавлені погляди головних пліткарок офісу, які зараз на обіді. Припаркувавши машину боса, вирушила в середину.
– Що це ти забула в машині Андрія Олександровича? – перегородивши мені дорогу, запитала Інна.
– Моя просто в ремонті, тому коханий вирішив дати ключі від своєї, – пауза. – Ось так і живемо, дівчатка! Поки ви продумуєте план дій, як заполонити серце боса, я вже живу в його будинку й сплю в одному ліжку, – посміхнувшись всім, обійшла Інну та рушила до робочого місця, легенько вдаривши її плечем. Ось так вам, видри! Залишилось лише попустити Олену, яка те й робить, що крутиться біля Еванса. Тоді перемога в моїх руках. Піднявшись на другий поверх, побачила Андрія, який п'є каву біля тієї самої секретарки. Прекрасно, мені так і потрібно. Вищі сили сьогодні на моїй стороні. Ну що, пограємо?
– Коханий! Як чудово, що ти дав ключі від своєї автівки, вона їздить просто неймовірно, – вигукнула я, за декілька кроків від боса. Як я й планувала весь офіс дивився на мене, а бідний Андрій від здивування перекинув каву на свій костюм. – Який ти незграбний, милий! Потрібно негайно витерти пляму, поки кава не засохла, – в очах Андрія вирувала лють, але відступати не було сенсу.
– Так, ти права, люба! От ти мені зараз і витреш цю пляму, – крізь зуби посміхнувся бос та обернувся до персоналу, – працюйте!
Схопивши мене за лікоть, повів силою до кабінету. Як тільки закрилися двері в кабінет, хлопець пихнув мене на ліжко й розлючено прошипів:
– Що ти за цирк влаштувала?
– 2:1, Андрій Олександрович! – нахабно відповіла босові й зручно вмостилась на ліжку. Бос посміхнувся й повільно нахилився наді мною. Його важке дихання вмить перетворило мене на жертву, яка прив'язана до цього клятого ліжка. Я наче й мала змогу піднятися, але щось змушувало мене сидіти й не втікати.
– Це гра в яку ти програєш... Не починай того, що не зможеш закінчити, – медовим, тихим, хриплим й водночас солодким голосом, сказав Андрій. Він знущається, він ніби знає, що я не зможу відповісти йому. Але потрібно зробити так, щоб він помилявся. Потрібно йому довести, що я зможу. Я повільно повертаю голову в його сторону й стикаюся з божевільними очима, які зверхньо дивляться на мене. Прикушую нижню губку, рукою веду від кінця сорочки до потилиці. Обережно нахиляю хлопця до себе та солодким голосом промовляю:
– Моя гра, мої правила, мій гравець... який в кінці покине гру, закохаючись в підлеглу.
– А підлегла стане залежною від гравця... – відповів хлопець, посміхнувшись знущальною посмішкою. Якась злість вирувала в середині мене. Штовхнувши хлопця в широкі плечі, підійнялася з дивану та кулею вилетіла з кабінету.