Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Будівля, виділена під ділянку правоохоронних органів нашого великого, ще поки що густонаселеного, але, на жаль, надто віддаленого від столиці, містечка була прежахлива. Стара будівля, що потріскалася, запущена і давно не бачила ремонту, прикрашала себе як могла - тріщинами, мохом, пліснявою, місцями навіть пилом і павутинням. Дивлячись на неї, правоохоронні служби викликали не страх, а жалість.

Влітку тут відверто смерділо, повітря було важким і вологим, і перебувати в цих стінах довго не міг зовсім ніхто. Підозрюю, що злочинність панічно боялася потрапити в застінки, тому або ставала на шлях істинний завчасно, або ставала все спритнішою і просто не траплялася до рук вартовим.

Сморід і вогкість була, ймовірно, через річку, яка не відрізнялася читостою, а може тому, що фінансування другого за важливістю, після мерії, органу урізалося нещадно на користь, хто б сумнівався, першого.

Мені до сьогодні не доводилося бувати тут взимку, вартові воліли приходити до “Гірського притулку” або патрулювати вулиці. І тепер я розуміла, чому.

Тут було холодно. Настільки жахливо, дико, нестерпно холодно, що я навіть не намагалася прикрити або зупинити дріб, що відстукували мої молоді міцні зуби. На опаленні економили, тріщини у склі пропускали не лише протяги, а й дрібні сніжинки. Загалом, я промерзла до кістки.

Погіршувала стан справ відсутність нормального теплого взуття. Сидячи в допитній, я ледве могла думати про щось ще, крім кінцівок, що вже боліли від холоду, і чашку гарячого чаю. А надто витрачений магічний резерв не дозволяв зігрітися заклинанням. Заклинання, що зігрівали, і без того давалися мені важко, надто ємні. Хіба що руки й зігріти. Та й з огляду на ситуацію… у стінах ділянки застосування магії взагалі могло бути витлумачено неправильно.

Напевно, цей холод єдиний, що не давало мені заснути чи скотитися в істерику. Витрачена енергія вимагала поповнення найпростішим шляхом. Тому я хотіла їсти, спати і найголовніше – зігрітися. Втома накочувала поперемінно то апатією, то нападом істерики. А слідчий, ніби перевірям мене на міцність – тягнув із допитом. Гад. Ось захворію і зляжу. Тоді точно подам до суду на некомпетентність бойових магів.

Якщо взагалі вийду звідси. Поки що я відчайдушно не розуміла, як із цього виплутуватися. Якщо той темний маг бачив, що я застосувала магію крові, тоді зі мною обійшлися занадто м'яко. Якщо не бачив, то нічого не відстежить. Зовсім. Магію крові неможливо відстежити. На відміну від магії Світла і Темряви, вона зав'язана на внутрішньому людському резерві і не залишає слідів вторгнення в енергетичний простір світу. Наприклад, мої закляття засновані на магії Світла побачать усі слідчі і бойові маги, вони залишають дірки в енергетичному куполі. Їх зчитають, вичленують силу та мету, потім усе занесуть у протокол. Принаймні так нам пояснювали на практиці минулого року. А ось дірку в моїй аурі, яка має місце після заклинання передачі життєвої сили, помітити практично неможливо. Потрібно знати, де шукати. Та й списати можна на банальний переляк, перевитрату резерву... та що завгодно. Аура штука така… непостійна. Але ж це бойові маги. Вони навчені шукати та винищувати таких як я.

Ой матусенько…

Мене знову затрясло з новою силою. Хочу додому. До Роуз. І ось ця діра в аурі вимагала, щоб я про себе подбала,  все наполегливіше. Інакше, звалюся із застудою. Або депресією. Це я розуміла точно, незважаючи на мої дуже мізерні знання в принципах Магії крові. Моя освіта зайняла два роки, а цього замало для експериментів, на кшталт того, що я зробила сьогодні.

Двері в допитну рипнули, і я вмить підібралася. Але впізнавши того, хто увійшов, знову розслабилася, продовжуючи цокати зубами.

- Паршиво виглядаєш, - констатував молодий страж Сенер Тор, увійшовши в допитну і поставивши переді мною чай зі спеціями, і абсолютно безпардонно сів на край столу.

І я навіть не спробувала дотриматися хоч подібності пристойності, вчепившись у кухоль, що сходив паром з різким запахом напою. О! Тепло. Нарешті, хоч щось.

Сен лише хмикнув, не прокоментувавши мою поведінку. Він був місцевим і завжди відкрито і дуже заразно посміхався. Правда, магічного дару боги йому не відміряли, зате він був чудовим слідчим і, головне, гарною чуйною людиною. Мабуть, це й приваблювало людей.

Ми познайомилися рік тому, коли я проходила практику дільничних цілителів. І якось непомітно потоваришували. Здебільшого, моя наступна курсова по смертельним пораненням була написана завдяки наданій ним інформації. Сен узяв за звичку двічі на тиждень забігати в "Гірський притулок" попити кроку взимку або журавлинний морс влітку, розповідаючи мені при цьому новини, подробиці злочинів, від яких відвідувачів починало нудити, а начальство Роуз - трусити. Але вигнати представника закону все ж таки не наважився ніхто, а я слухала і робила уявні, а часом і письмові, позначки. Мені ще писати дипломну.

Сенер взагалі був хорошим, добрим, чуйним і розуміючим. Втім, не сьогодні. У його синіх очах завмерло німе запитання, а губи були так стиснуті, ніби він щосили стримувався, щоб не наговорити мені чогось… Здавалося, ось-ось і він як мінімум запитає: “Ну і як ти в це вляпалась, Трісс? Чого тобі не сиділося спокійно?” А я нічого зв'язного на це не зможу відповісти. Просто тому, що таке… не поясниш.

- Роуз вже передали про те, що сталося, - злодійкувато озирнувшись на нещільно зачинені двері, поділився Сен. – І до академії теж доповіли. Думаю, що не довго тебе ці вояки маринуватимуть ще.