Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

- Швидше морозитимуть, - спробувала відбутися жартами, зробивши ковток пекучого, але зігріваючого напою, що в цих землях іменованим кроком.

Крок вартові любили. Особливо в чергування на морозі - він чудово зігрівав, при цьому не маючи ні краплі алкоголю і не дурманячи розум. Я сама часто готувала його пізно ввечері спеціально для вартових, що забігали на кілька хвилин погрітися. Зима в наших місцях була короткою, але лютою, жорстокою. Я сказала б нещадною, як і люди, що жили тут. За рідкісними винятками. До того ж напій бадьорив. Щоправда, не в моїй ситуації.

- Пий, зігрівайся, - кивнув на кухоль Сен. І він мав рацію, я почала відігріватися, пальці на ногах закололо, а по тілу раз у раз пробігало тремтіння, ніби виганяючи мороз. Це теж ненадовго, але хоч щось. - Кажуть, ти чарувала сьогодні?

Я знову згадала обставини потрапляння до віддулку, калюжу крові на снігу, холодні очі бойового в чорному мундирі. Попіл згорілого драга... І весь той жах, що здавалося, вже відступив, накотив з новою силою. І мене знову почало трясти. Все погано. Однозначно погано. І ще й Роуз на все це обов'язково влипне. Не зможе не влипнути.

І найгірше з усього цього, що я навіть не знала, чи мали мої дії результат. Що, якщо та дівчина померла разом зі своєю дитиною? Про дитину я навіть думати не хотіла, вона не мала жодного шансу. Але ж дівчина могла вижити?

– Їй надають допомогу. Льєр Петренс, - пошепки відповів на мої думки Сен, легко торкнувшись моєї долоні, ніби намагався підтримати. І я була йому відверто вдячна за цю підтримку. – Темні ці під цілительською чергують. Тому тебе й не допитують поки що.

Якщо льєр Петренс – надія є. Він найкращий цілитель у місті і кілька разів мені навіть траплялося з ним працювати. Якщо є шанси врятувати незнайомку - він обов'язково за них вчепиться, як драг в бичачу ногу.

Дуже захотілося запитати, як так сталося, що вона загалом постраждала? Звідки у місті віддаленому від Мертвих земель на кілька тижнів шляху – собаки з Мертвих ущелин? Та й хто вона? Та дівчина! Місто хоч і велике, але його жителів я якщо не знала особисто, то хоч бачила кілька разів. Очевидно, не з торговцями прибула, їх не заїжджало до нас уже кілька тижнів. А якщо приїхала з останнім караваном, то вже точно я б знала. Заїжджих дворів у місті не так багато. Тим більше що таку леру не помітити складно. Ми не перетиналися раніше. У цьому я була певна, як у тому, що сніг білий. І це не дуже надихнуло. І що тут робить бойовий загін? Чи знали вони про появу драгів у нашому містечку? Чому не запобігли? І... багато чого хотілося запитати. Питання множилися, варто було хоч трохи на них зосередитися.

 Але я прикусила язика, усміхнулася і сказала єдине, що варто зараз говорити:

- Дякую, Сен.

Він відповів мені усмішкою. Своєю особливою, на яку хочеться відповісти такою самою. Але, боюся, моя вийшла набагато менш безтурботною.

І тут Сен різко подався вперед, майже торкнувшись моєї щоки губами. Немов поцілував. Втім, збоку так і виглядало, гадаю.

– Якщо що – вали все на мене. Я підтверджу кожне твоє слово, – швидко заговорив він, даючи мені такий кредит довіри, що я навіть розгубилася. - Я точно викручусь, Трісс. А ось ти…

Сен напевно хотів сказати щось ще, але знову двері рипнули давно не змащуваними петлями. І це означало, що нашу розмову закінчено. На мене чекає інша – куди менш приємна.

- Пам'ятай, що ти адептка Академії, - тихо порадив мені Сен, перш ніж відсахнутися і покинути допитну, нагородивши офіцера повним неприязні поглядом.

Та пам'ятаю я. Як і те, що захист Академії мені не допоможе, якщо слідство ведуть бойові маги.

А до столу наближався саме темний бойовий маг. Той самий, що фактично врятував мені життя, захистивши від драга, декількома годинами раніше і спокійно підпише смертний вирок, якщо вважатиме, що мої дії загрожували благополуччю королівства.

Я подивилася зовсім інакше на цього мага. Темний. І мені захотілося пересмикнути плечима від поганих спогадів. Але я відмахнулась від них. Не найкращий час потопати у своїй ненависті.

Такими були тільки вони - зарозумілі, випещені, холодні, як гірські вершини. І темні у всьому. Форма, волосся, очі. Татуювання на шиї, кистях рук думаю, що все тіло цього мага покривали малюнки. А значить, як маг він неймовірно сильний. Говорять, що сильний магічний потенціал накладає відбиток на носія.

Але тоді я мусила б змиритись з тим, що мені ніколи не стати сильним цілителем. Тому що мені з першого погляду всі приписували темний дар. Так, я теж була брюнеткою з темно-карими, кольору міцного чаю, очима, та ще й смаглява. Ймовірно, тому, що ми були з півдня, з самого кордону з Мертвими землями. Але саме це пояснення я пред'являти не варто. Це теж наша з Роуз таємниця.

Офіцер зупинився біля столу, двері грюкнули самі собою, відрізаючи нас повністю від зовнішнього світу, і я відчула себе жертвою, що потрапила в пастку. Він схрестив руки на грудях і дивився на мене. Високий, досить широкий у плечах і кожному русі грація небезпечного хижака. Небезпечний. І зарозумілий. Навіть не представився. Але так дивився, що мені стало ніяково. Руки затремтіли так, що я ледь не розлила крок, тому поставила його на стіл і навіть відсунула від себе подалі.

Офіцер простежив за всім цим мовчки, скривився. Клацнув пальцями і мене огорнуло теплом заклинання, що зігрівало. Стало навіть трішки спекотно. Несподівано, але приємно. Може, не все так погано, як я собі уявила? Може, він просто чекав на результати операції, яку проводили в цілительській. Наразі візьмуть свідчення та відправлять додому.