Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Злата була приємно здивована, Нестор повернувся швидко. Провідав її у кабінеті запитав, чи багато роботи, та чи потрібна допомога. Дівчина відмовилася, адже справді, роботи залишалося не багато.

Поцілувавши її, чоловік загадково посміхнувся, та зробивши комплемент своїй дівчині, залишив кабінет.

Злата взялася до роботи, з нестримним бажанням закінчити все якомога швидше, аби залишитися з коханим. А ще нервувала, бо не давало спокою це відрядження.

Минула година. Все закінчила, навіть повідправляла документи. На годиннику вже 18:27. Саме складала теки, як прийшло повідомлення на телефон. Відразу ж відкрила його. Посмішка торкнулася вуст.

«Королево, поквапся. Чекаю тебе у гостьовому будиночку. Одягайся тепліше, на вулиці холодно, та падає дощ.

         Твій король Мороку!».

Швидко поскладала теки, й подалася з кабінету. Трепет охопив все тіло, «Що він замислив». Адже при жорсткому характері, він все-таки романтик.

Одягла осінній плащ, і в балетках вистрибнула на вулицю. Негода розійшлася на повну. Пронизливий, поривчастий, холодний вітер заганяв рясний дощ аж під козирок. Дівчина за мить повернулася в будинок. Вирішила зачекати, аби негода хоч трохи втишилася. Хоча згорала від бажання опинитися поруч з Нестором. Його вигадка подобалася їй, та інтригувала.

Чекати довелося ледь не пів години. Знову вистрибнула на двір. Через темні дощові хмари, що затягнули небо, на дворі стемніло. На вулиці загорілися нічні ліхтарі. Злата стрепенулася, адже після дощу стало значно холодніше.

Злата нарешті увійшла в будиночок, в якому не горіло світло. З хвилюванням пройшла до ледь прочинених дверей, з яких падав тьмяний промінчик. Почувалася якось моторошно.

—     Несторе! — У пів тону покликала.

—     Злато!

Чоловік вийшов до неї, з тієї ж кімнати, з якої падало світло. Скинувши плащ просто на підлогу, дівчина кинулася в його обійми. Міцно притулилася до сильного тіла. Весь світ завмер, перестав існувати. Він один, став усім світом для неї.

—     Ти злякалася, моя королево? — Грубим басом прошепотів чоловік.

—     Ні. — Потерлася зі закритими очима об обличчя коханого. — Але чомусь було моторошно.

Чоловік хмикнув, й підхопивши її на руки, поніс у кімнату, зауваживши.

—     Ти вся промерзла. Я ж просив тебе одягнутися. Тобі мерзнути не можна, і не тільки зараз, а й узагалі. — Невдоволено бурмотів.

Злата пригорнулася до нього, й ледь всміхнулася. Його турбота така приємна. Тихе зітхання зірвалося з вуст. Руки міцно обвили шию чоловіка, а вуста ледь торкнулися його вуха.

—     Я теж тебе кохаю. — Ніжно прошепотіла йому на вушко.

Увійшли в кімнату, в якій стояв приємний аромат воску, з ледь вловним запахом лаванди. В каміні горіли дрова, і, що важливо, тут надто тепло.

—     Ти не можлива. — Обурився Нестор поставивши її на підлогу.

Злата посміхнулася, заглядаючи в тьмяному світлі в його очі.

—     Але ж ти кохаєш мене таку?!!

—     Кохаю. — Пильно дивився на неї, притискаючи ніжно струнке тіло до себе.

Вставши на пальці, Злата дотягнулася до його вуст. Доторк до Нестора розніс по тілу дрібне поколювання. Серце забилося часто. Враз обійми чоловіка стали міцнішими, а легкий поцілунок переріс у пристрасний.

Дівчина обожнювала його наполегливість та нестриманість. Вуста владно цілували її, ледь встигала підкорятися цій вимогливості. П’яніла від цього. Сильні руки блудили тілом, пестили через тонку тканину, ще літньої сукні, адже зранку спекотно було.

Злата пестила по черзі, його шию, волосся, вуха, спину і прикривши повіки, насолоджувалася його владністю.

Нестор повернув дівчину до себе спиною, міцно притиснувши струнке тіло.

—     Ти моя пристрасна, німфа. Ти сплутала всі мої плани. — Збуджено на вухо хрипів Нестор. — Я хотів окутати тебе ніжністю та романтикою, а ти перетворила все на полум’я дикої пристрасті.

Злата посміхнулася притискаючись до його тіла, та граційно прогинаючись. Звабливо закусивши нижню губу.

—     Це не я... — Дражнилася вона.

—     А хто? — Зірваним від збудження голосом, хрипів їй на вушко чоловік.

Вуста чоловіка надто ніжно торкнулися ділянки за вушком. Тихий стогін зірвався з вуст дівчини. Нестор вмить розсунув замок блискавку на сукні, яку відразу стягнув до низу. Знову притиснувши напівнаге тіло, до себе.

—     Хто як не ти? — Знову збуджено хрипів.

Вуста чоловіка торкнулися ділянки потилиці. Очі дівчини прикрилися, тіло охопило дрібне тремтіння, а від ніжних пестощів, у лоні вже горів нестримний вогонь бажання.

—     Це темперамент. — Ледь пам’ятаючи себе від насолоди, зірвано відповіла Злата.

Вмить опинилася розвернута до Нестора. Сильні руки обхопили ніжно її обличчя. На секунду, заглянув з блудом в її очі, та жадібно впився в пухкі вуста. Палко відповідаючи, Злата бажала лише одного, як найшвидше опинитися з ним в гріховному забутті.