Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого конкретно ви хочете від мене? — спитав Страйк.
Бристоу непевно поставив чашку на стіл, потім міцно зчепив долоні.
— Кажуть, що моя сестра наклала на себе руки. Я в це не вірю.
Страйк пригадав кадри з телевізора: у спалахах фотокамер виблискує на ношах чорний мішок для трупів, який вантажать у «швидку»; біля машини, яка вже починає від’їжджати, юрмляться фотографи, зазирають камерами у темні вікна, на чорному склі відбиваються білі спалахи. Про смерть Лули Лендрі Страйк знав навіть більше, ніж хотів би, — й те саме можна сказати про кожнісіньку розумну істоту в Британії. Коли тебе зусібіч бомбардують інформацією, мимоволі стає цікаво, а потім не встигаєш спам’ятатися — і ти вже настільки обізнаний і сформував таку чітку думку про події, що, мабуть, у присяжні в цій справі тебе вже брати не можна.
— Але ж розслідування було, так?
— Так, але детектив, який вів цю справу, від самого початку був переконаний, що йдеться про самогубство — почасти тому, що Лула вживала літій. Він стільки всього проігнорував, що про це навіть в інтернеті писали,— Бристоу бездумно тицьнув пальцем на голий стіл Страйка, де мав би стояти комп’ютер.
У двері постукали — чисто символічно — й одразу відчинили; увійшла Робін, передала Страйкові згорнуту записку і вийшла.
— Перепрошую, ви не проти? — спитав Страйк.— Я чекав на цю записку.
Він розгорнув папірець на колінах, щоб Бристоу бува не побачив літери крізь папір, і прочитав:
Лулу Лендрі удочерили сер Алек і леді Івет Бристоу, коли їй було чотири. Вона зростала Лулою Бристоу, але для модельної кар’єри обрала дівоче прізвище матері. Має старшого брата Джона — адвоката. Дівчина у приймальні — подружка містера Бристоу і секретарка у його фірмі. Вони працюють у конторі «Лендрі, Мей і Патерсон», яку заснував дідусь Джона й Лули по материнській лінії. На фотографії Джона Бристоу на сторінці фірми саме той чоловік, з яким ви зараз спілкуєтеся.
Страйк зібгав записку і кинув її у кошик у себе під ногами. Він був вражений. Джон Бристоу зовсім не божевільний, а йому — Страйку — прислали тимчасову секретарку, ініціативнішу та грамотнішу за всіх, з ким він працював.
— Перепрошую, продовжуйте,— сказав він до Бристоу.— Ви говорили про розслідування?
— Так,— відповів Бристоу, промокаючи кінчик носа мокрим носовичком.— Власне, я не заперечую, що Лула мала проблеми. Мамі вона справді влаштувала пекло. Почалося все приблизно тоді, коли помер батько... ви, мабуть, у курсі, бачить Бог, у пресі про це достатньо писали... Її вигнали зі школи за наркотики, вона втекла до Лондона, мати знайшла її у наркоманському кублі; від наркотиків у Лули посилилися психічні проблеми, потім вона втекла з реабілітаційного центру — суцільні сцени та драми. Врешті-решт стало зрозуміло, що в Лули біполярний розлад, їй прописали правильне лікування, і відтоді вона нормально почувалася, коли приймала свої ліки — навіть і не здогадаєшся, що щось не так. Навіть коронер підтвердив, що вона вживала ліки, це засвідчив розтин.
Але ні поліція, ні коронер не захотіли розгледіти нічого, крім дівчини з психічним розладом в анамнезі. Вони наполягали на тому, що Лула була у депресії, та я вас можу запевнити, що депресією і не пахло. У неї все було добре, особливо у сфері кар’єри. Вона тільки-но підписала контракт, який за два роки мав принести їй п’ять мільйонів; попросила мене його переглянути, і то дійсно була шалено вигідна угода. Дизайнер — такий собі Соме, гадаю, чули? — був її добрим другом. Лула мала насичений графік на кілька місяців наперед, незабаром мали початися зйомки в Марокко, а вона обожнювала подорожі. Тож бачите, жодних причин укоротити собі віку.
Страйк увічливо кивав, але історія не справила на нього враження. Він знав, що самогубці пречудово уміють імітувати зацікавленість у майбутньому, в якому насправді не планують жити. Рожево-золотий настрій Лули Лендрі ранком напередодні смерті міг на вечір перетворитися на чорний відчай; Страйк знав, що так буває. Він пам’ятав лейтенанта з корпусу королівських стрільців, який встав уночі після вечірки на честь власного дня народження, де, за свідченнями всіх присутніх, був душею компанії. Рідним лейтенант лишив записку, в якій просив викликати поліцію і не заходити у гараж. Тіло, підвішене під стелею гаража, виявив син лейтенанта, який не побачив на кухні записки, коли квапився по свій велосипед.
— Це не все,— провадив Бристоу.— Є докази, тверді докази. Для початку, свідчення Тенсі Бестиґі.
— Це та сусідка, що чула сварку нагорі?
— Саме вона! Сусідка чула чоловічий крик за мить до того, як Лула вийшла на балкон! Поліція відкинула її свідчення — просто тому, що вона, ну, вживає кокаїн. Але це не значить, що вона не тямить, що чула. Тенсі по цей день стверджує, що чула, як Лула за кілька секунд до падіння сварилася з якимось чоловіком. Це точно, я нещодавно з нею розмовляв. Наша фірма займається її розлученням. Гадаю, я зможу її переконати поговорити з вами... Крім того,— провадив Бристоу, стривожено поглядаючи на Страйка в очікуванні на його реакцію,— є ще зйомка з камери спостереження. За двадцять хвилин до Лулиного падіння в бік вулиці Кентигерн-Гарденз ішов чоловік, а потім є кадри, де той самий чоловік накивав п’ятами з Кентигерн-Гарденз одразу після того, як вона загинула. Поліція так і не довідалася, хто він, не змогла його знайти.
З якимсь хапливим ентузіазмом Бристоу витягнув з нагрудної кишені піджака трохи пом’ятий конверт і простягнув Страйку.
— Я все тут записав. Час, усе. Воно все тут. Ви побачите, все сходиться.
Поява конверта не переконала Страйка у правоті Бристоу. Йому і раніше давали такі записки — плоди самотньої і хибної одержимості; нав’язливі просторікування на базі доморощених теорій; складні графіки, викручені так, щоб збігатися з фантастичними припущеннями. Ліве око адвоката смикалося, коліно знову підстрибувало, пальці, що тримали конверт, тремтіли.
Кілька секунд Страйк зважував, що важливіше: ці ознаки перенапруження чи оті ручної роботи черевики у Бристоу на ногах і годинник фірми «Вашерон Константан» на блідому зап’ястку, який показався, коли рукав трохи задерся. Це чоловік, здатний заплатити, готовий заплатити; можливо, він платитиме достатньо довго, щоб Страйк зміг погасити одну позику — найнагальніший зі своїх боргів.
Зітхнувши і подумки насваривши самого себе за совісність, Страйк почав:
— Містере Бристоу...
— Називайте мене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кувала Зозуля, Джоан Роулінг», після закриття браузера.