Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"

I Маринка починала довго думати, і все ніяк не могла вирішити.

…Ось і зараз так. Маринка дивилася з мамою телевізор. І все думала над словами Кіра. Але нічого не спадало на гадку.

Зрештою, Маринка згадала фразу, якою користувалося багато казкових героїв: «Ранок мудріший від вечора». А згадавши, з полегшенням відкинула всі думки про відьмацтво та чаклунство. Щось їй підказувало, що рішення знайдеться само собою.

Настав ранок, але питання все ще залишалося без відповіді.

…Маринка з мамою блукали по весняному зоопарку. Багатьох звірів уже перевели в літні вольєри.

— Чому ти така сумна? — поцікавилася мама.

— Думаю, — неуважно відповіла Маринка.

— То про що ж ти думаєш?

— Чому, наприклад, лев, коли б ми не прийшли, весь час спить?

Мама поблажливо усміхнулася:

— Тому що лев — це лев. Я десь вичитала, що леви сплять ледь не двадцять годин на добу.

— А чому вовки весь час метушаться у своїй клітці?

— Вовка ноги годують. Така його природа.

— Але чому?

Тетяна Григорівна задумалася, а потім сказала:

— Так вже їм визначено природою…

Маринка мовчки кивнула. Їй чомусь стало навіть легше дихати. Ага, природою. А проти неї нічого не вдієш.

Коли вони вже збиралися виходити із зоопарку, Маринка затрималася біля клітки з лисицями. Одна з них — сіра, зовсім не така вогненно-руда, як малюють лисиць на картинках, — якось дивно подивилася на Маринку. І тут… на дівчинку ніби знову найшло — вона стала бачити те, чого інші люди напевно не бачили.

Лисиця була зовсім навіть не лисицею… Маринка не знала, як називається ця істота, але зрозуміла, що тварина ця заворожена і молить її про допомогу. Але як їй допомогти — дівчинка не знала…

* * *

У понеділок зранку в кухні, як завжди, панувала метушня. Мама підганяла Марину:

— Швидше їж — ми вже запізнюємося.

Кіт розлігся на підлозі посеред кухні і дивився на них крізь примружені повіки. Зненацька він гучно ляснув хвостом по підлозі. Мама навіть здригнулася. А потім сказала:

— Він лупить по підлозі так, наче в нього не хвіст, а палиця.

Маринка з підозрою подивилася на кота. Той з байдужим виглядом перевів погляд на стелю.

Обізвався телефон. Мама взяла слухавку і після короткої розмови повернулася до доньки:

— Тобі дуже пощастило. Дзвонила твоя класна керівничка: вночі в школі труби прорвало та всі класи водою затопило. Так що радій: сьогодні занять не буде. Все, я побігла.

Мама поцілувала доньку в щоку. Грюкнули вхідні двері.

— Твоя робота? — строго запитала Маринка у кота.

Той, усе ще не відводячи погляду від стелі, ліниво відказав:

— Вони все одно б тріснули, але через місяць. А нам поговорити потрібно.

Мимоволі Маринка стала копіювати інтонації своєї матері, коли та вела ділові телефонні розмови:

— Перш ніж відповісти, мені потрібно з’ясувати деякі питання.

— Гаразд, уточнімо, — згодився Кір.

— Теперішні відьми — вони хороші чи погані?

— Круто ти питання ставиш. Можу сказати, що відьми бувають різними: одні творять добрі справи, а інші — чорні й лихі. А дозволь спитати: хіба люди завжди чинять тільки щось добре або лише щось погане? Так само я можу запитати в тебе: а водії машин всі хороші або всі погані?

— Значить, я зможу своїм чаклунством допомагати іншим?

— Зможеш.

Маринка згадала очі тієї істоти в зоопарку, яку хтось зачарував у лисицю, — і сказала не вагаючись:

— Тоді я згодна.

Вона навіть здивувалася, що рішення виявилось таким простим.

— От і чудово, — вдоволено сказав Кір.

— А ти добре вмієш чаклувати? — запитала Маринка.

Кіт пирхнув:

— Якщо тисячу років жити поруч із такою сильною чаклункою, як Баба Яга, то навіть найбездарніший кіт-тугодум навчиться чаклувати. А я — Кіт Розумний, якщо ти не забула.

— А що мені потрібно для навчання? Чарівна паличка, мантія або ще що? — поцікавилася дівчинка.

Кіт подивився на неї так, наче вперше побачив. Він навіть кашляти почав. Відкашлявшись, зауважив:

— Схоже, ти в дитинстві, крім казок для дурненьких немовлят, нічого більше не читала. Чарівна паличка з мантією — не головне.

— А що головне?

— Передусім — бажання. А ще — гарний вчитель. І, звісно ж, відповідне місце. Хоча це не обов’язково, адже у нас під боком справжнісінькі Осокорки, найчарівніше місце на землі. Словом, навчити чаклувати — це те саме, що навчити людину писати вірші. Інша річ, що один буде писати геніальні твори, а інший, окрім віршів для реклами туалетного паперу, нічого не створить.

Маринці не давало спокою ще одне питання. І вона поцікавилась:

— Чому все ж таки немає шкіл магії?

— Як ти не розумієш? — обурився Кір. — Чаклунство і магія вимагають індивідуального навчання. Це — як навчитися грати на скрипці. Якщо в одному класі зібрати десять учнів зі скрипками і вони всі почнуть одночасно грати, то це буде не музика, а шум і гамір.

— А як же оркестр?

— Оркестр — то зовсім інша річ. В оркестрі працюють музиканти, які вже вміють грати… Знаєш, краще я прочитаю тобі лекцію про відьом, — втомлено запропонував Кір.

— А просто так розповісти не можна? — запитала Маринка. — Лекція — це дуже нудно. І довго.

— Інакше не можна, — відказав Кір. — Я все ж таки Кіт Розумний. Проте намагатимуся говорити коротко і цікаво.

— Тоді давай, — неохоче згодилася Маринка. Кіт прокашлявся і почав…

* * *

— Відьом поділяють на дві великі групи. Перша група — західні відьми. Друга — слов’янські, або східні відьми. Взагалі, слово «відьма» походить від словосполучення «я відаю». Тобто це людина, яка володіє якимись особливими знаннями.

Західні відьми зазвичай спрямовують свої вміння і знання на шкоду людині. Не всі, звичайно. Але більшість. Це і стало причиною війни між людьми і відьмами в Європі, яку називають «Полювання на відьом». У той час — а діялося це в середні віки — на багаттях спалювали не тільки відьом, а й тих, кого лишень підозрювали в причетності до них.

Слов’янські відьми більше схильні не до шкоди, а до спілкування з людьми. Тому відьом у східних країнах не дуже переслідували. Тоді люди міркували приблизно так: «Ну, люблять відьми коров’яче молоко з росою. Можуть видоїти ненароком чужу корову. А хіба прості люди не крадуть?»

У слов’ян відьми в стародавні часи жили на відлюдді. З одного боку — так простіше було збирати трави і накопичувати знання. З іншого — через відлюдькуватість до відьом знаходили