BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський 📚 - Українською

Читати книгу - "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"

49
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Джури і Кудлатик" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 71
Перейти на сторінку:
собі так, начебто й не помічали нічого. Лише тоді підвели голови, коли передній із гурту, пишновусий товстун у лискучих обладунках, вигукнув владним голосом:

— Стій! Хто такі?

— Овва! — здивувався Грицик. — Бач, Пилипе, що то значить цікава бесіда. За нею ми навіть таких красенів не помітили.

Брезкле обличчя товстуна взялося червоними плямами.

— Хто такі, питаю? — ще гучніше заволав він.

Грицик зітхнув, мовби йому набридло все на світі, і знехотя відказав:

— Про те, хто ми такі, спитайте краще у пана переяславського старости.

Товстунові вуса засмикалися, наче дві п’явки. Не знаючи, як повестися, він озирнувся на гурт, мовби чекав підказки. Проте позаду мовчали. Тож товстун мовив уже набагато тихіше:

— Ви заїхали на землі, даровані ясновельможному панові Зарембі самим великим князем. Пан Заремба наказав мені зупиняти всіх, хто з’явиться без дозволу в його володіннях. То ви хто такі будете?

— От добре, що ти нагадав про свого пана, — втрутився Швайка. — Ми маємо намір завітати по дорозі й до нього. Гадаю, йому цікаво буде почути від нас останні новини зі степу.

— Гей, та це ж Пилип Швайка! — раптом почулося з гурту. — Це, вашмосць, головний переяславський вивідник!

Товсту нове обличчя спочатку зблідло, а потім знову почервоніло так, що далі було нікуди. Я його впізнав. Це був один із тих, що охороняли пана Зарембу позаминулого літа — саме тоді, коли Хасанове товариство з нашої намови захопило Зарембу в полон.

— Та тебе ж ніби того… — промимрив він. — Подейкували, що тебе в Криму той… на палю посадили…

— А від кого ти це чув? — поцікавився Швайка.

— Від ясновельможного пана…

— Це що, від Заремби? — Грицик презирливо сплюнув у пилюгу. — Від того крутія, що здав тебе, Пилипе, татарам?

— Він не здавав! — вереснув товстун. — Навпаки, це ви його туди запроторили. В’яжіть цих лайдаків! — наказав він підлеглим.

Найближчі до товстуна натягли поводи, але кидатися на Швайку з Грициком не квапились. Певно, вже чули, на що ті здатні.

— Стійте! — Швайка підняв руку і звернувся до товстуна. — А ви, вашмосць, чи як вас там, не забувайте, до кого ми ідемо. Ви краще скажіть, куди самі розігналися? То, може, й допоможемо чимось.

І доки спантеличений товстун ворушив губами, гадаючи, що відповісти, Грицик відказав замість нього:

— У Воронівку вони їдуть, куди ж іще! Їм велено пов’язати тамтого старосту з його наближеними, а решту пограбувати так, як того й татари не робили. Що, неправду кажу? — звернувся він до натовпу.

Товстун почав знову надиматися, як півень перед кукуріканням.

— Ти… — погрозливо почав він, але Швайка зупинив його.

— Стривай, — сказав він. — Мушу всіх попередити, що до Воронівки вам їхати небезпечно. Щойно до неї увійшли козаки.

— Які ще козаки?

— Ті, що загнали татар до Криму і відбили у турків Очаків. То невже ви гадаєте, що вони злякаються вашого паліччя?

У натовпі запала мовчанка. Челядники дружно втупилися очима в товстуна, чекаючи, що той скаже. Однак товстун теж мовчав. Схоже, звістка про козаків, які увійшли до Воронівки, неабияк його приголомшила.

— Погані ваші справи, — з удаваним співчуттям похитав головою Грицик. — Ох, і погані ж! Хоч бери й повертай голоблі назад.

— Не можна нам назад, — глухо озвався хтось із гурту. — Його ясновельможність звелить тоді засікти нас до смерті.

— Так уже й до смерті, — засумнівався Грицик.

— Істинне слово, — запевнив той самий голос.

— Коли щось не по його, то він не дивиться, хто свій, а хто ворог, — підтримав його інший.

— Він і палі вже поставив, — повідомив третій. — Збирався посадити на них воронівських заколотників, а тепер, виходить, там стримітимуть інші…

— Еге ж, вам не позаздриш, — ще раз поспівчував Грицик. — І туди верть, і сюди смерть. То що, вашмосць, збираєшся робити? — звернувся він до товстуна.

На того було тяжко дивитися. Він наче поменшав на зріст. Його обличчя вкрилося дрібними краплями поту.

— Єдиний вихід — чкурнути у плавні до козаків, — у співчутливому голосі Грицика проскакували глузливі нотки. — Тільки там вас теж не з обіймами приймуть. Бо, мабуть, за душею чимало гріхів, еге ж?

Швайка тим часом про щось думав. Нарешті підвів голову і сказав:

— Годі, Грицику, насміхатися над бідними хлопцями. Їм і без твоїх жартів душа не на місці… Що ж, доведеться, мабуть, замовити за них слово перед паном Зарембою. Ви от що, — звернувся він до челядників. — Дійте, як ми скажемо, — і все буде гаразд.

Вони з Грициком торкнули поводи. Натовп челядників квапливо розступився перед ними.

— Їдьте за нами, — звелів їм Швайка. А сам вихопився наперед. Мабуть, йому треба було ще дещо обдумати.

Зарембине каяття

А от Грицик волів залишитися поміж челядників. Він приязно глянув на одного, на іншого, тоді по-дружньому усміхнувся і сказав:

— Давно не стикався з такими гарними хлопцями. То як вам живеться?

Гарні хлопці спочатку глипали на нього з-під лоба, але проти Грицикової посмішки ніхто не міг довго встояти. Тож обличчя челядників трохи проясніли.

— Та нічого, — відказав один. — Слухай, а чи не ти будеш тим Грициком, що списи на льоту ловить?

— І стріли теж інколи вдається піймати, — скромно зізнався Грицик.

Челядники в захваті витріщилися на нього.

— Кажуть, шаблею в тебе і впритул не можна вцілити, — втрутився русявий молодик. — Брешуть, мабуть.

— Та ні, — відказав Грицик і приязно поплескав його по плечу. — От коли випаде вільна хвилина, я стану під стіною, щоб відступати було нікуди, а ти рубатимеш мене шаблею. І згори, і збоку, і як завгодно. Коли влучиш — твоя взяла, а коли промахнешся — щигля дістанеш.

— Одразу чи після? — заусміхався русявий.

— Ні, під час бою. От, скажімо, ти промахнувся. То коли знову підніматимеш шаблю, я підскочу до тебе і дам щигля. І знову відскочу до стіни.

Тепер вже заусміхалося кілька челядників. Лише товстун похмуро їхав позаду. Тепер він скидався на мокру курку. Мабуть, йому ввижалася паля.

— Слухай, Грицику, а Швайка й справді зможе замовити за нас слово перед паном? — знову не втримався русявий.

Навколо миттю запала мовчанка. Мабуть, це запитання непокоїло не лише його.

— Гадаю, він щось та придумає, — запевнив Грицик і тут-таки лукаво примружився: — Ой, хлоп’ята, а це правда, що ваш пан звелів у дворі ставок для нього викопати?

Челядники перезирнулися. Напевно, їм не велено було розводитися про Зарембині забаганки.

— Правда, — зрештою наважився один. — Він там купається.

— А чого ж не в річці? Невже боїться, що його викрадуть, як два роки тому?

Челядники стенули плечима. Говорити

1 ... 5 6 7 ... 71
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джури і Кудлатик, Володимир Григорович Рутковський"