Читати книгу - "Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Вас, тату, все карає як не п'ятниця, так недiля, - сказав Карпо насмiшкувато.
- Ти вже в нас великорозумний. Коли б пак було копирснуть хоч раз заступом того каторжного горбика! Що ж тепер будемо на свiтi божому робити? - бiдкався старий Кайдаш.
- Кидаймо снопи та ходiм до церкви, - сказав Карпо.
В старого батька й справдi була така думка. Йому хотiлось одмолитись за свiй грiх. Карповi ще бiльше хотiлось до церкви. Вiн тiльки поглядав, як Мотря йшла на гору до церкви, як увiйшла в браму, як перейшла цвинтар пiд зеленими вишнями й стала коло самих дверей, коло дiвчат.
Карпо глянув на вози й важко здихнув. Треба було браться за роботу.
Вже задзвонили на "Достойно", як Кайдаш з синами впорався коло воза, одвiз снопи в двiр, а на горi зостався тiльки поламаний вiз.
Старий Кайдаш накинув свиту й пiшов до церкви одмолюватись за свiй грiх. За ним слiдом пiшов i Карпо, щоб подивитись на Мотрю.
Карпо перейшов цвинтар i тiльки встиг кинути очима на Мотрю. Вона зумисне стала коло дiвчат з самого краю. Карпо ледве вглядiв на ходу її гострi, як нiж, очi, вхопив її блискучий погляд з-пiд вiнка квiток та зеленого листя.
Виходячи з церкви, Карпо догнав Мотрю за брамою. Її довгi стрiчки маяли на вiтрi, неначе листя розкiшного хмелю, що почiплявся на тополi. Мотря затулила губи хустиною, але зараз їх одтулила й смiливо спитала:
- Чи вийдеш по обiдi на музики?
- Вийду! А ти, Мотре, вийдеш?
- Вийду, хоч би й мати не пускала, - одказала Мотря i побiгла на греблю та й сховалась за вербами, тiльки червонi стрiчки блищали мiж зеленим листом.
"Ой, важу я на цю дiвчину вражу, та не знаю, чи буде вона моєю: в'ється, як в'юн у руках, та коли б не вислизнула з рук", - подумав Карпо та й пiшов у хату.
По обiдi на вулицi вдарили троїстi музики i пiшли через все село до корчми, виграваючи дорогою. Заворушились дiвчата на городах та в садках, висипались на вулицю, аж перелази затрiщали. Жнива кiнчились, наставав вiльнiший час. Дiвчата збирались на гулянку пiд корчмою. Корчма стояла коло греблi над ставком мiж високими вербами. Всi дiвчата були тiльки в червоних кибалках, одна Мотря прийшла в квiтках та в стрiчках. Дiвчата зглядались одна з другою та все поглядали на Мотрю. Мiж парубками зачорнiла висока смушева Карпова шапка. Карпо найняв музики дiвчатам. Усi дiвчата здивувались. Нiхто не догадавсь, що вiн найняв музики для однiєї Мотрi. Мотря пiшла у танець i повела за собою других дiвчат. За дiвчатами пiшли в танець хлопцi. Тiльки Карпо стояв оддалеки, заклавши одну руку за пояс. Вiн не любив i не вмiв танцювать. Оддалеки вiн спiдлоба дивився на Мотрю, як на її плечах манячiли довгi кiнцi стрiчок, як дрiботiли в танцях її червонi чоботи, як бряжчало на шиї добре намисто з дукачами.
Музики разом стали, неначе струни порвали. Дiвчата перестали танцювать. Карпо все стояв та скоса поглядав на Мотрю. Вiн не приступив до неї, не розмовляв з нею. Мотрю почала брати злiсть. Надвечiр дiвчата почали розходитись. Пiшла додому й Мотря, трохи сердита на Карпа. Карпо наздогнав її i пiшов з нею поруч, але довго не промовляв i слова. Мотря мовчки лузала насiння. Довбишiв двiр був недалечко. Вже було видко садок i задимлений верх. Вони пiшли греблею.
- Чого це ти, парубоче, слiдком iдеш за мною? Мати вглядить та ще й вилає, - сказала Мотря, не дивлячись на Карпа.
- А як я свисну за садком, чи вийдеш?
- Я б обсадила черешнями двiр, щоб i твого голосу не було чуть.
- Чому ж так?
- Хто тебе знає, чи ти гордий, чи ти пишний, чи гордо несешся? Я не знаю, чи ти мене вiрно любиш, чи з мене смiєшся. Ще й слави на все село наробиш.
Карпо спинився пiд вербою на греблi. Мотря i собi стала.
- Я не гордий, я не пишний i гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю i з тебе не смiюся.
Мотря стала якась добрiша i ласкавiша. Вона осмiхнулась i глянула Карповi просто в вiчi. Її блискучi очi неначе легка роса присипала.
- Як зiйдуть зорi на небi, я видам матерi вечерю та й вискочу на часок у садок. Прощай, Карпе! - сказала Мотря i крутнулась перед ним так швидко, що її стрiчки обсипали йому лице, нiби пухом.
"Ой ти, дiвчино, з кучерявої рути-м'яти звита та з гостролистої шельвiї!" - подумав Карпо i повернув назад до дому.
Минуло недiль зо двi. Вже кiнчалось лiто. Перед самим Семеном Карпо заслав до Мотрi старостiв. Старости замiняли хлiб; Мотря не цуралася Карпа.
На Семена старий Кайдаш надiв нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки цiпок i пiшов з своєю жiнкою до Довбишiв у гостi. Кайдашиха вбралась, як у недiлю, в горсет, в жовтi чоботи, в нову бiлу свиту, ще й засунула в рукав бiлу хусточку. Довбишi були багатенькi, i Кайдашевi хотiлось себе показать перед багатирями.
Кайдаш з жiнкою ввiйшов у Довбишiв двiр. Надворi було гаряче, як лiтом. Сонце тiльки що звернуло з пiвдня. Кайдашиха стала коло ворiт i обтерла полою пил з жовтих чобiт. Недалеко од хати пiд грушею Мотря терла коноплi, її руки ходили ходором. Терниця гавкала пiд її руками, як сучка, дрiбно та голосно, аж скрипiла, аж вила. Жменя конопель маяла в її руцi неначе лисячий хвiст.
- Добридень, моя дитино! Боже, поможи! - промовила Кайдашиха до Мотрi тоненьким голосом.
- Доброго здоров'я! Спасибi! - обiзвалась Мотря з садка, i її руки не переставали ворушити мечик терницi. Вона тiльки пiдвела голову вгору i знов спустила очi на терницю.
- Чи батько та мати дома? - спитала Кайдашиха.
- Дома. Вони в хатi, - обiзвалась Мотря, i терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.
Довбишка виглянула в вiкно й догадалась, що Кайдашi йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стiл, поклала на столi хлiб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сiни, вскочив у хижку i накинув на себе свиту.
Ще Кайдашиха розмовляла в дворi з Мотрею, а Довбишка одчинила сiнешнi дверi й стала на порозi. Кайдашi привiтались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сiнях гостей стрiв Довбиш i поцiлувався з ними. Всi вони ввiйшли в хату, i гостi знов поздоровкались з хазяїнами.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.