Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

перетворити її повністю. Вона зміряє до систематичного сточен-ня української національної субстанції, до виполокання з душі й життя українського народу всього національного змісту так, щоб, затративши свою національну самобутність, українська людина, цілий український народ прийняли московсько-комуністичний зміст і форми буття та назавжди стали частиною совєтської Росії, совєтсько-російського народу. До такої максимальної цілі Москва прямує послідовно й безоглядно. Розуміючи добре, що такого перетравлення цілих загарбаних народів не можна завершити одним потягненням, большевики розпляновують його на довший поступовий процес, на цілий ряд перехідних етапів.

Основною засадою большевицького поступовання на всіх етапах є всебічний терор і безоглядне знищування всіх і всього, що стоїть на перешкоді намічених на даний відтинок большевицьких плянів, що не піддається совєтизації і не хоче чи не може служити московському загарбницькому походові.

Пізнання остаточних цілей тотального большевицького наступу і безоглядности в його переведенні приводить нас до зрозуміння, що перед цілим українським народом стоїть невідхильне або-або. Або піднімати боротьбу за існування й самостійність української нації і провадити її незламно за всяких умов, або піддатися, примирившись із загибеллю української нації і української культури, рятуючи тільки фізичне існування людей української крови, які разом із добрами української землі мали б побільшити силу большевицької Московії. Таке або-або стосується до цілого народу, до всіх його частин. При послідовному здійснюванні большевицьких плянів на кожного українця мала б прийти черга індивідуально чи збірно вибирати: або піддатися докорінній совєтизації, що рівняється відреченню від українського єства, або бути знищеним.

На кожному етапі своєї політики большевики ставлять якусь частину українського народу перед смертельну альтернативу — фізичного знищення в большевицькій катівні або національного самознищення через прийняття московсько-комуністичного єства. На кожному етапі ворог знищує якусь вітку українського національного життя, української духовости й культури. Якщо б український народ або якась його частина хотіли уникнути остаточної альтернативи, не ставлячи опору й улягаючи большевицькому напорові такою мірою, щоб рятуватися від знищення і одночасно зберегти, що вдасться з національного добра й змісту, — то при большевицькій системі така тактика на довшу мету була б безуспішною, її можна б застосовувати до якогось часу, доки большевикам було б вигідно її використовувати на свій спосіб, щоб без труднощів провести частину своїх плянів, закріпитися на вихідних позиціях. Але в дальшому розвитку большевизм таки прикрутив би шруби своєї системи здавлювання до такої міри, щоб вимусити цілковиту совєтизацію й денаціоналізацію до самих основ. І таким чином народ не уникнув би остаточного або-або, а відсунення скінчилося б тим, що той критичний момент постиг би народ у цілком безвиглядному стані й в безвихідній ситуації. Московська політика супроти багатьох народів дає в цьому відношення чимало промовистих прикладів.

Жертвами большевицької знищувальної системи падають не тільки ті, що їй протиставляться й активно її поборюють, але так само всі ті, що з будь-яких причин не відповідають усім большевицьким вимогам і плянам, коли попадуть в поле зосередження уваги й натиску режиму. Большевики знищують кожного, на кого впаде підозріння, що він може стати для них небезпечним чи невигідним. Здійснювання большевиками їхніх плянів національної, економічної, антирелігійної, культурної, виховної політики на різних етапах і відтинках, у відношенні до різних народів вказує, що такі методи безоглядного, масового знищування людей випливають із самої природи московського большевизму, а не є відірваними, часовими чи льокальними проявами.

Якщо клясифікувати жертви большевицької терористичної системи серед усіх народів, поневолених Москвою, то вже з першого погляду видно, що найбільше є пасивних жертв, людей, які були знищені тільки тому, що зі своєї природи, своєю якістю в чомусь заважали або не подобались большевикам, без наміреного, активного спротиву. Для нації болюча кожна втрата людей, що гинуть із ворожої руки, у яких би це не було обставинах. Але коли йде про долю нації, про її оборону й про її подальше існування й розвиток, то вплив і значення втрат в активній боротьбі й спротиві ворогові цілком інші, ніж пасивних жертв, знищуваних ворогом.

Кожний активний спротив ворожому наступові, кожне саботування й активне поборювання ворожих, спрямованих на шкоду нації, пля-нів, на будь-якому відтинку й в будь-яких формах, — має корисне значення для оборони нації теж тоді, як не вдається знівечити ворожої дії на даному відтинку. Уже саме утруднення, загальмування ворожої акції корисно впливає на оборону національних інтересів і цінностей на інших відтинках, дає їм відтяження. Збільшення труднощів і опору ворогові вимагає зосередження його енергії, засобів і уваги на тому відтинку коштом інших і мішає, ускладнює цілість ворожих плянів. Большевицька тоталітарна система особливо вразлива на всякі забурення у виконуванні плянів через ланцюгове пов’язання всіх функцій в один складний механізм. Навіть коли большевикам остаточно вдається проламувати спротив і знищувати опірні сили на поодиноких відтинках, то це і їм приходиться дуже дорого. Через це большевики ніколи не можуть вибратися з циклічних проривів і невдач своєї пля-нувальної системи. А кожна невдача ворога, зокрема ж у плянах, спрямованих на зміцнення сили режиму й затиснення кліщів на гортанці поневолених націй, — продовжує й улегшує існування цих націй.

Наслідки національно-визвольної, революційної боротьби й про-тибольшевицького спротиву не вичерпуються в такому відборонному, стримуючому й відтяжуючому діланні. Ще важливішим є наступальне значення цієї боротьби й спротиву, що примушує ворога міняти свої пляни і йти на уступки. Хоч терор і нищення є головним засобом большевиків у ламанні всякого опору, одначе він не може бути єдиним способом здійснювання цілей большевицького імперіялізму. У своєму імперіялістичному поході Москва потребує не тільки самої землі підбитих народів і їх дібр, але не меншою мірою й людей, їй треба заволодіти душами, головами й руками загарбаних народів і впрягати їх до своїх цілей. Тому большевики, знищуючи одних людей, із такою ж наполегливістю стараються з’єднати собі, виховати, переробити на свій лад інших.

Тій цілі служить у большевицькій системі пропаґанда, розвинена до небувалих форм і розмірів, маючи на послугах усі можливі засоби. Пропаґанда — це, побіч терору, друга головна форма діяння большевизму на поневолені народи. Але й большевицька пропаґанда не може в безконечність годувати людей самою брехнею і обіцянками, а мусить мати якісь наглядні факти, на які могла б покликатися. Тому й большевики мусять бодай мінімальною мірою задовольняти життєві потреби й прагнення народів. Це стосується не тільки до елементарних матеріяльних, побутових і культурних потреб людської одиниці, але так само до незнищенних прагнень народів, яких не можна відразу позбавити всякого національного життя. Так звана совєтизація, тобто денаціоналізація й обмосковлення народів мусить і за большевиць-ким пляном проходити ступенево, бо інакше не