Читати книгу - "Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан"

   — Ні, їдемо зараз, я готовий.

   Ноа провели до позашляховика. Там на них чекала ще одна людина в якості водія. Ноа запропонували місце на задньому сидінні. Обидва інспектори теж розташувалися ззаду, і Ноа опинився якраз між ними. Коли зачинилися двері, класика на колесах м'яко рушила з місця.

   Поки вони їхали містом, Ноа розміркував про цю ситуацію, про майбутню непросту розмову у ФСР, і ще подумав, що це дещо дивно, що два інспектори їздять ще з водієм у таких справах. Незабаром ця дивність почала отримувати розв'язку, а саме тоді, коли замість того, щоб їхати у напрямку управління ФСР, позашляховик взяв впевнений курс за межі міста.

   — Ми їдемо не в управління ФСР, — докірливо промовив Ноа.

   — Так і є, — хмикнув інспектор Гранді.

   — Хто ви такі? — Ноа швидко зрозумів, що вляпався в історію значно серйознішу, ніж офіційне спілкування з федеральними співробітниками служби безпеки.

   — Наші посвідчення цілком такі собі справжні, — пояснив інспектор Кенінг. — Отже, ми все ще залишаємося інспекторами ФСР.

   — Навіщо ви мені збрехали? І куди везете із незаконними підставами? — обурився Ноа і водночас подумки почав себе заспокоювати.

   — Ти нам теж збрехав, — грубувато відповів інспектор Гранді. — Веземо туди, де ця проблема нам більше не заважатиме.

   — Що вам потрібно від мене?

   — Нам треба знати, де знаходиться гіноїд, якого ти вкривав тривалий час у себе в квартирі, — знову обізвався інспектор Кенінг.

   "Це вже багато чого прояснює, — подумав Ноа, — тепер зрозуміло, що ці люди в курсі, хто така Леа, і далі зберігати таємність з цього приводу немає сенсу. Однак і не схоже, щоб це були представники тих американців, що втратили своє чадо".

   — Коли Леа йшла, місяць тому, вона не залишила мені своєї адреси, — чесно сказав Ноа. — Я не знаю, де її шукати.

   — Розберемося з твоїми знаннями, коли приїдемо на місце, — байдуже промовив інспектор Гранді.

   — Припустимо, це справді так, — мовив інспектор Кенінг, — але, повір, у твоїх же інтересах згадати та розповісти будь-яку інформацію, що зможе хоч якось допомогти знайти її та деактивувати. Який її технічний стан? У чому вразлива? Як її вимкнути? Подумай поки що про це, і, можливо, твоя добра пам'ять допоможе тобі знову повернутися додому.

   Позашляховик в'їхав до Егля і інспектор Кенінг наказав:

   — Вимкни свій мобільний.

   Ноа дістав із внутрішньої кишені курточки свій смартфон і вимкнув. Інспектор простяг руку:

   — Давай сюди.

   Ноа віддав. Той узяв смартфон у руки і, уважно оглянувши, передав його інспектору Гранді, а той засунув його у внутрішню кишеню свого піджака.

   Спостерігаючи за міським рухом, Ноа вирішив, що поки вони в людному районі міста і поки їхня швидкість руху невисока, потрібно скористатися, можливо, єдиним шансом:

   — Мені потрібне свіже повітря, — Ноа зобразив що задихається і потягнувся до кнопки на дверях з боку інспектора Гранді, намагаючись відчинити вікно.

   — Що з ним? — спитав Гранді у Кенінга.

   — Астматичний напад через стрес, — прокряхтів Ноа, з розсіяним виглядом смикаючи ручку замка на дверях автомобіля. Дверцята злегка прочинилися.

   — Відкрий вікно, — розпорядився інспектор Кенінг.

   Гранді повернувся до дверей, щоб відчинити вікно. У цей момент, повертаючись на своє місце і використовуючи додаткову амплітуду розмаху, Ноа завдав інспектору Кенінгу жорсткого та точного удару ліктем у перенісся. Кенінг на мить знепритомнів. Одночасно, підбираючи під себе ноги і потім упершись ними в Гранді, виштовхнув його із їдучого автомобіля і сам стрибнув слідом за ним. Гранді та Ноа покотилися проїжджою частиною проспекту. Позашляховик різко загальмував і звернув на узбіччя.

   Слідом за позашляховиком їхав якийсь зелений мінівен. Ноа схопився на ноги і почав махати руками, щоб він зупинився. Мінівен загальмував і звідти вийшов водій:

   — Що трапилося?

   — Зателефонуйте до поліції, мені потрібна допомога, — накульгуючи, Ноа пішов назустріч. — Мене намагаються увезти проти моєї волі.

Тільки тепер Ноа помітив, що відразу за зеленим мінівеном зупинився ще один такий самий чорний позашляховик Chevrolet, повна копія першого. З нього вийшли двоє, але вже не в піджаках, а у звичайних джинсах та курточках – у руках вони тримали зброю. Хоча стиль у них і не відповідав класиці MiB, налаштовані вони були так само, далеко не по-дружньому, як і ті в піджаках з першого позашляховика. На вулиці людей було небагато, кілька перехожих, але їхню увагу вже привернуло те, що відбувається на дорозі. За спиною Ноа пролунав голос інспектора Кенінга:

   — Увага, ми є співробітниками ФСР, — він тримав в одній руці посвідчення, а в іншій – пістолет. — Ми перевозимо небезпечного злочинця. Все гаразд, ситуація під контролем, розходьтеся.

   — Я не злочинець, я інженер-програміст Ноа Майєрс… — в цей момент Ноа отримав рукояткою пістолета удар по потилиці і з затьмареною свідомістю звалився на дорожнє покриття.