Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Макс

На наступний день після спектаклю, я мав зустрітися з мамою і братом, який приїхав зі столиці. Сергій – мій брат – старший за мене на три роки. У двадцять п’ять він переїхав до Києва та відкрив свою туристичну фірму, до речі, я керую одним із її філіалів. Коли фірма почала розкручуватись, Сергій прийняв рішення відкрити філіал у Львові та Харкові. І в результаті, туристична фірма «Travel World» стала відома на всю Україну. Три роки тому брат одружився на чудовій дівчині Яні, а рік тому вони стали батьками прекрасної блакитноокої дівчинки Стефанії, а я став дядьком і хрещеним водночас.

Наша зустріч мала б відбутися у нашому родинному ресторані «Французький бульвар», який будував наш тато, будучи живим. Він помер від інфаркту, коли мені було вісімнадцять. Тато був чудовою людиною, ми з братом дуже пишалися ним, шкода що він помер так рано, не побачив наших із Сергієм успіхів у бізнесі, весілля старшого сина і його чудесну донечку. Та я вірю в те, що тато спостерігає за нами зверху.

Приїхавши в ресторан, я одразу пішов до нашого столика. На вході мене зустрів адміністратор Іван, він чемно провів мене до столика і попрямував на своє робоче місце. На мене вже чекала мама, яка після смерті батька займається рестораном, і Сергій.

- Привіт, малюк! – Привітався Сергій. Він все життя мене так називав, спочатку мені не подобалось, а зараз кумедно навіть.

- Привіт, Сергію! – Привітався я і потиснув руку братові. – Привіт, матусю, як завжди чудово виглядаєш! – Сказав мамі і поцілував її у щічку.

- Привіт, синочку. Дякую, ти теж гарно виглядаєш! – Сказала мама, посміхнувшись.

- А чому ти приїхав без Яни і Стефи? Я за ними вже так скучив, особливо за своєю племінницею, так і хочеться розцілувати її пухкенькі щічки.

- Доня трошки прихворіла, тому Яна з нею залишилась у Києві. Я ж сюди приїхав на чотири дні, аби подивитись як ідуть справи у фірмі, а потім у Харків, з таким самим візитом. – Сказав брат.

- Оо, зрозуміло, нехай тоді маленька одужує. – Сказав я братові.

- Дякую. До речі, а коли ти приїдеш до нас у гості? А то останній твій візит був на хрестини Стефи. – Запитав мене брат.

- Якщо вийде, то приїду наступного місяця, якраз на день народження Яни. Точно, чекайте мене третього липня, я обов’язково приїду.

- От і чудово, якраз прихопиш маму і Елю. – Сказав Сергій.

- Маму я то з собою візьму, а от Елю.. – Сказав я, протягуючи. – Загалом, Еля не приїде, бо ми з нею розійшлися місяць тому.

- Ооо, я не знав, вибач. Ну тоді приїжджайте вдвох із мамою. – Сказав брат.

- З мамою із залюбки. – Відповів  братові.

Еля – це моя колишня дівчина, з нею ми познайомилися в університеті. Ельвіра менша за мене на рік, навчалася на тому ж факультеті що і я. Коли я був на п’ятому курсі, ми почали з нею зустрічатися. Ці шість років ми провели разом, але місяць тому розійшлись, бо я вже хотів сім’ю, дітей, проте Еля не була до цього готова, вона хотіла ще гуляти і веселитися. Тому я прийняв рішення розійтися з нею, коли я їй розповів про це, Еля навіть зраділа. Лише зараз я розумію, що ця дівчина ніколи мене не кохала по-справжньому.

За родинними посиденьками ми просиділи до пізнього вечора, а після відправилися додому. Сергій поїхав зі мною, щоб завтра ми разом відправилися до тур фірми. Все ж від мене їхати ближче, бо наша мама живе за Львовом, в будинку, який батько будував сам - своїми руками.

Вже вдома, після душу, ми відправилися спати, бо завтра на нас чекало багато роботи.