Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— Каравере, тут багата здобич, — тихо звертається до Щасливця старійшина, який як раз увійшов до залу.

— Забудь, пане Роб, просто забудь. Доки ціла хоча б одна статуя, чіпати тут нічого не можна: ні шматочка тканини, ні найпростішої забавки з квіткою. Так буде краще для всіх.

— Ви чули його, виконуйте. Виклали все з кишень — це наказ. Хто приховає хоч камінчик, залишиться без ліцензії на п'ять років, — несподівано для Пенсі заявляє старійшина. Отакої, невже повірив Караверу без зайвих запитань? А п'ять років для мисливця, який не має іншого заняття, окрім полювання на дивності, це довгий термін, виснажливий і голодний.

— Щоб тебе рванозуб сжер, навіжений! — поки інші шепочуть прокльони, Тоннор виміщає свою незгоду, розбиваючи щось крихке об підлогу. — І що мені буде, старий, якщо я прийду сюди після експедиції і заберу все, що зможу взяти?

Пенсі бачить, як переглядаються деякі мисливці, яким пристальним поглядом оцінюють вони багатства, що просто лежать під ногами, нікому не потрібні. Втратити захист і прихильність союзу на п'ять років ні в кого бажання немає, але експедицію можна зібрати і без участі старійшин.

— Не моя проблема, що там і коли тобі буде. Забирай, ти цілком можеш це зробити, — знизує плечима Лоухі, — Але колись руїнник, такий самий як той, що має вцілілу статую, знайде тебе і всіх, хто забрав речі, що йому належали. І відбере щось важливе для кожного з вас — здоров'я, кінцівки, друга чи брата, що завгодно. Просто тому що також він може це зробити. Руїнники не схожі ні на звичайних звірів, ні на дивності...

— Вони чудовиська! — незнайомий мисливець тицяє пальцем у рогату статую.

— Моя дружина теж мала звичку кликати мене чудовиськом, особливо, коли я випивав пляшечку-другу темного міцного пива, — посміхається Лоухі. — Але прожили ми разом неповних сорок років і не пристрелили один одного. Так і з руїнниками: краще дотримуватися правил. Тоді це саме чудовисько не тільки не зачепить тебе, але, може, й нагородить. Не все, що є в Чорному лісі, лежить тут для нас, не все можна брати без докорів сумління, не на все полювати. Потрібно пам'ятати про це.

— Ох, морочиш ти нам голови, старий, — погляд у Тоннора нехороший, розважливий, підозрює щось таке, незрозуміле Пенсі. — Може, все сказане тобою — це байки, хитрощі. Може, Щасливці бояться, що хтось упертий і розумніший за інших візьме те, що їм, Щасливцям, віддавати не хочеться…