Читати книгу - "Червоний горобець"

Штаб-квартира погоджувалась із Ґейблом. Більше ніяких крадених документів, видайте їй приховану камеру. Нейту це не сподобалось, здалося надто ризикованим, та Форсайт сказав, що вона має звикати і, на його думку, з нею все буде гаразд.

— А я не думаю, що вона готова, — сказав Нейт.

Кожен шпигунський пристрій підвищував ризик, і йому не хотілося, щоб справа роздувалася, не хотілося ставити її під ще більшу загрозу.

— Що ж, трясця, в такому разі тобі треба краще її підготувати, — сказав Ґейбл. — Якщо її завтра відкличуть додому, справу буде закрито.

— А щодо цього, гадаю, слід розпочати підготовку до операцій у Москві, — сказав Форсайт Нейту. — Це твоя спеціалізація.

***

Розпочалася конспіративна підготовка Домініки до роботи в забороненій зоні. Літо осіло на загострених дахах та мідних куполах Гельсінкі, а на зміну присмерку прийшли безкінечні сутінки, і натовпи похмурих фінів спускалися на ескалаторах до платформ метро. Домініка в хустині, Домініка в береті, Домініка в плащі, рахує кроки, прямує з натовпом у бік турнікета. Вона пройшла, і в проході, за поворотом, він її підхопив, у малиновому повітрі вона відчувала його запах, відчувала рукав його светра, тримаючи в цей час пачку цигарок між двома пальцями і притиснувши руку до талії. Він схопив пачку — бездоганна передача — і зник у натовпі.

Літній дощ, свіжий та легкий, автомобілі на дорогах повільні і мляві, світло відбивається від бруківки. Вона перевірила годинник біля вітрини магазину. За нею ніхто не стежив, вона почувалась упевнено і знала, що встигне вчасно. Коли Нейт розповів, що вони збираються зробити, вона розсміялася.

— Ми до такого цирку не вдаємось, — сказала вона йому, на що він відповів:

— Це тому, що СВР працює в демократичних країнах.

Її це зачепило, та вона продовжила уважно слухати.

Домініка йшла біля гранітної стіни, поруч мокрою дорогою пролітали машини. Вона звернула за ріг і зупинилася в тіні будівельного риштовання на критому пішохідному переході. Машина Нейта під’їхала в тридцять вісім хвилин, квапливо завернула за ріг і почала повільно рухатись уздовж тротуару, пасажирське вікно було опущене, вона зійшла з тротуару й засунула руку у вікно, відпустивши пластиковий пакет, який упав на сидіння, взяла з його руки замінну касету й повернулася під риштовання, а він поїхав геть. Він не дивився на неї, але вона бачила, як його рука стискає ручне гальмо, ніяких гальмівних вогнів, «передача з машини на ходу». «Такий цирк», — подумала вона.

Вони нарощували темп, усі вони, і невдовзі над ними неминуче почали кружляти канюки зі штаб-квартири. Вона була контрольованим агентом, добре посадженим в резидентурі СВР, тож їм хотілося «розглянути інші можливості». Форсайт не відповідав кілька тижнів, та все ж, зрештою, було отримано наказ. Ґейбл хотів сісти на літак і злітати прямо в штаб-квартиру, та Форсайт не дозволив.

І почалось божевілля. Інженери з Управління науки й техніки хотіли, щоб ДІВА завантажила всю комп’ютерну мережу в резидентуру, зламала криптосистеми, розмістила в офісі аудіо та відео. Техніки безтурботно визнавали, що «деякі з пристроїв можуть, повторюємо, можуть вплинути на енергомережу південного Гельсінкі», а в іншому пасажі від ДІВИ вимагалося встановлення радіоактивного джерела на даху російського посольства. Пізніше штаб-квартира порадила, що за «правилом шісток», яким керувались у роботі з будь-якими новими технологіями, краще відкласти розгортання будь-якого обладнання в полі: правило шісток для пристрою вимагало шість додаткових років очікування, шість мільйонів доларів додаткових вкладень, і, на підставі випробувань, один пристрій мав важити шістсот фунтів. Божевілля.

Підпільна сторона операції розширювалась, а Нейт з Домінікою продовжували свої неквапливі контакти на втіху Волонтова та Центру. Обіди, подорожі за місто, концерти. Нейт розкривав про себе особисті дані, які Центр міг незалежно перевірити, аби продемонструвати, як добре Домініка відкрила цю устрицю. Та як Форсайт і передбачав, Волонтову потрібен був значно активніший і швидший прогрес, тож із завзятою допомогою Ґейбла Домініка склала план такої очікуваної телеграми, в якій звітувала про початок фізичних стосунків з Нейтом, щоб виграти більше часу. Ґейбл хотів дописати в сценарії телеграми «можлива еректильна дисфункція», запевняючи, що так вони виграють ще більше часу, але Форсайт відхилив цю пропозицію. А Нейт знову послав Ґейбла жестом під три чорти.

Домініка почала фотографувати засекречені російські документи з офісу резидентури, використовуючи різні приховані камери, вмонтовані в сумочки, ключі, губні помади. Їй вдавалось фотографувати лише найкращі документи, вона вміла обрати слушний час та знала, коли слід почекати. Ґейбл хвалив її, але Нейт усе походжав стурбований і похмурий, роздумуючи про ризики, під які підставляють Домініку.

Одного недільного ранку в конспіративній квартирі Домініка не витримала його нарікань.

— Ти хвилюєшся за мене, за свою справу чи за свою репутацію? — спитала вона.

У кімнаті настала тиша, Ґейбл прочистив горло.

Нейт повільно повернувся до неї, зніяковілий та розлючений.

— Я переймаюся через розвіддані, — сказав він, дивлячись, як похмурніє її обличчя. — І гадаю, тобі треба збавити темп.

— Якщо ти справді так вважаєш, — сказав Ґейбл, — наступний етап тобі сподобається.

***

Зі штаб-квартири надійшла телеграма на п’ять сторінок. Вимагалося, щоб Домініка підключила спеціально підготовлену флешку до комп’ютера в резидентурі, бажано до того, що стояв в архіві, але це міг бути й комп’ютер на столі Волонтова. Чотирнадцять секунд завантаження — і Ленґлі отримували доступ до чистого тексту всіх зашифрованих телеграм СВР за маршрутом Ясенєво-Гельсінкі, які передавалися комерційними телефонними лініями. Читати повідомлення en claire22 було значно простіше, ніж намагатися зламувати постійно змінювані шифрувальні алгоритми. Але це був найризикованіший план з усіх попередніх. Форсайт побачив вираз обличчя Нейта й наказав пропустити зустріч на конспіративній квартирі. Цього разу операцією мав зайнятися Ґейбл.

Два дні по тому Домініка штовхала до архіву вагонетку з розхитаними коліщатами, повну файлів, пакетів, що підлягали знищенню, та гросбухів. Дяка Богові, вона могла триматися за ручку вагонетки, позаяк її ноги трусилися. Керівник архіву очікувально на неї поглянув. Це був чоловік середнього віку на прізвище Svets, який носив велетенські окуляри та широку вовняну краватку, що сягала лише середини його живота. Він щовечора чекав на Єгорову, яка приходила замінювати файли перед закінченням робочого дня, бо любив спостерігати, як вона навшпиньки намагається дістати до найвищих ящиків. Його жучині оченята стежили, як вона з останніх сил протягує вагонетку крізь поріг.

Домініка обговорювала цей момент з Ґейблом, який сказав: «Не зупиняйся, хай летять». Вона зачепилася вагонеткою за край столу, та перекинулась, і папери розлетілися по підлозі, тож Svets нахилився й метушливо почав їх збирати, а вона стала на коліна біля його столу, побачила порт з миготливою зеленою лампочкою, переконалась, що правильним боком тримає флешку, вставила її й почала рахувати, збираючи далі папери, дев’ять, десять, одинадцять, і коли Svets випростався, Домініка вказала ще на один файл на підлозі, в дальньому кутку, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, флешка знову була у неї в руці, вона звелася на ноги, заправляючи пасмо волосся за вухо, і от маленький шматок пластику вже в кишені її спідниці, б’ється, мов зрадливе серце23. Вона зібрала файли