Читати книгу - "Повернутись назад, Юлія Лавошник"

– Я не можу так з тобою вчинити.

– Ти про що? – не розуміла я хід його думок.

– Як я можу давати тобі надію на щось, коли сам не певен в тому, чи виберусь звідси, – відірвався він від мене і знов подивився мені в очі. І я помітила, що у нього в очах стояли сльози. Він боявся і не вірив в те, що повернеться, і не зізнавався досі мені в цьому. 

– Але ти виберешся! – я взяла його обличчя в свої долоні і тримала його, щоб він не відводив погляд. – Чому ти думаєш я тут? 

– Щоб дати мені сенс жити?

– Як і ти мені його даєш, і це не так вже й мало. Можливо, це саме те, що тобі, і мені, потрібно, – говорила я і розуміла, що зараз, можливо, і сама знайшла відповідь на своє гнітюче питання, як відпустити Сашка. Можливо, просто треба переключитись на інше і не тонути в минулому. 

– Мел… ти мені дійсно подобаєшся, дуже сильно, –  дивлячись мені прямо в очі, зізнався він. І я збрехала б, якби сказала, що не зраділа цьому. – Я б хотів, щоб ти була моє… – продовжив він, а я швидко закрила йому рот руками, і тепер на мене дивились дуже здивовані очі Алана.

– Не кажи цього! Я не хочу мати хлопця з того світу, а повернувшись все забути. От, коли повернемось, і все згадаємо, тоді продовжиш свою пропозицію, – пояснила я свою думку, і бачила навіть крізь свої руки, що він посміхався, тому я прибрала їх. Алан дійсно посміхався, в його очах грали вже знайомі мені бісики. 

– Отже, я правильно зрозумів, що по поверненню, в мене буде  дівчина? – його усмішка розтяглась обличчям, і вона була така заразна, що і я посміхнулась у відповідь. Алан сприйняв це, як згоду, на його питання, і притягнув мене в свої міцні обійми. 

– Можливо, вже сьогодні ми зможемо переломити хід подій і повернутись, – нагадала я.

– А не зможемо сьогодні, спробуємо завтра.

– Так, – погодилась я з таким його планом. – І післязавтра,  і після-післязавтра, головне не залишати спроби. 

– Отже, починаємо прямо зараз! – заявив він і я аж відсторонилася, щоб подивитись на нього,  а  він посміхаючись вказав на двері.

Подивившись туди, я спочатку не зрозуміла, що він мав на увазі, а потім я під дверима побачила сяючу смужку, декілька секунд мозок переварював то, поки я не зрозуміла, що на дворі вже ранок.

– О! – тільки і сказала я, не розуміючи, чи я була рада такому розвитку подій, бо це означало, що треба вибратись з комфортних обійм, цього чоловіка, і йти в ліс, щоб потім дертись вгору по скелі, а потім по лабіринту. Думаючи про це, я важко зітхнула, пізно усвідомлюючи те, що Алан слідкував за мною, а не за дверима. Він притягнув мене до себе, і поцілував у скроню, що в свою чергу виявилось таким природним жестом, що я задумалась, як я жила весь час без таких моментів. Я хотіла побачити майбутнє з цим чоловіком і те, як ще він буде проявляти свою симпатію. 

В цей момент я зрозуміла, що відкривши в собі почуття, я водночас стала жадною до всього, що пов'язано з Аланом, це наче одержимість, яку я не бажала приховувати, але і саме тут, з високою вірогідністю забути ці події, відкриватись в повній мірі не мало сенсу. Тому зібравшись з думками, я все ж підвелась.

– Що ж, час все довести до кінця, – сказала я і протягнула руку Алану. – Ти ж зі мною? – він глянув на руку, на мене, посміхнувся і прийняв її.

– До кінця і ще далі, Мел!