BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий 📚 - Українською

Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

180
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Танки на мосту! Голка в сіні" автора Микола Олександрович Далекий. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 74
Перейти на сторінку:
Зеленого кордону й зайняли там оборону. Ніхто, навіть командири рот, не знали, в чому справа, аж поки не з’явилися літаки. Сигнальні вогнища біля Зеленого кордону запалили колишні військовополонені, які прибули туди зі свого “санаторію” під командуванням комісара на годину раніше. Вони прийняли вантажі й двох парашутистів. У паках були зброя, боєприпаси, обмундирування на сто п’ятдесят чоловік. Нових бійців озброїли й одягли тут же, на “аеродромі”. З тієї миті “санаторію” не стало, з’явилася четверта рота.

Обидва парашутисти зникли раніше, ніж їх устигли як слід розгледіти. Подейкували, що їх повів кудись Третій,

До ранку загін повернувся на свої обжиті місця.

Юрко Коломієць знайшов свого начальника в тій же хатині баби Марти, з якої вони вийшли незадовго до нічної тривоги. Вже добре розвиднілося. Коло воріт, наче вартовий, походжав Василь Долгих.

— Гості… — тихо сказав він Коломійцеві.

У тій половині хати, яку вони займали з Сіроволом, сиділи за столом двоє вусатих хлопців. Вони вели з господарем якусь важливу ділову розмову.

— Ось він! — зраділо і водночас сердито вигукнув капітан, як тільки Юрко переступив поріг. — Знайомся, Юрко, це — Петрович. А це — Сергій, Сергійко…

Петрович був старший. Енергійно стискаючи Юркову руку, він чіпким поглядом ясних уважних очей обмацав постать Сіроволового помічника, мовби перевіряючи її на міцність. Потиск Сергія був м’який, ніжний, коли б не пишний чуб, що вибивався з-під кубанки, та хвацько підкручені світлі вусики, Юрко подумав би, що перед ним жінка. Сергій, видно, вловив якийсь сумнів у очах Коломійця і всміхнуввся, показуючи рівні білі зуби. Юрко зрозумів: це і є ті парашутисти, що прибули з Великої землі.

Як тільки церемонія знайомства була закінчена, Сіровол накинувся на свого помічника:

— Куди ти зник? Де пропадав?

Коломієць міг би багато чого розповісти капітанові: й про те, чому він загубився в лісі, і що йому розповіли спершу Стельмах та Портний про голубів, і як продовжувався пошук, поки ниточка не привела до старого Кухальського, на подвір’ї якого Портний почув якесь глухе голубине воркування. Але докладна розповідь забрала б багато часу, тому Юрко сказав коротко.

— Є голуби! Їх таємно гримає старий Кухальський. Розмовляти зі мною відмовився, вимагає, щоб до нього прийшов сам Бородань.

Капітан усе зрозумів і не став розпитувати, а Петрович з цікавістю подивився на Юрка й промовив схвально:

— Значить, голубина пошта підтверджується?

Очевидно, капітан уже встиг поінформувати гостей багато про що.

— Доведеться збігати, — сказав Сіровол, дістаючи папери з сумки. — Ось схематична карта Кружно, Княжполя й усе, що стосується Ганса. Подивіться. Я швидко повернусь.

Щоб прискорити справу, капітан узяв у штабі два велосипеди й поїхав із своїм помічником у Люб’язьку Волю, де квартирувала друга рота. Старий Кухальський зустрів їх біля воріт і відразу ж повів до хати. Коли ввійшли до світлиці, господар запросив сісти й звернувся до Сіровола:

— Слухаю пана офіцера. Яку справу він має до мене?

— Батьку, голуби у вас є?

— Нема, — заперечливо хитнув головою Кухальський.

— Але ж були, ми знаємо…

— То хіба я заперечую? Були.

— А куди вони поділися?

— Цієї ночі до останнього забрав. З кліткою.

— Хто забрав?

— Той пан, що завжди по голубів приходив.

— Ну, а хто він такий? Ви ж його знаєте…

— Звідки мені знати? — знизав плечима старий. — Приходить уночі, бере голуба і йде.

Простодушність Кухальського обеззброювала. Сіровол крекнув і сказав суворо.

— Батьку, тут щось не так. Чому ви приховували від усіх, що тримаєте голубів?

— То це ж таємниця, пане офіцер, велика таємниця, — перейшов на зляканий шепіт Кухальський. — Мене попереджували, я поклявся. Ви самі повинні знати. Не знаєте? — Старий розгублено глянув на Сіровола. — Тоді кличте вашого головного, того, що з бородою. Йому повинно бути все відомо.

Сіровол і Юрко спантеличено подивились один на одного. Справа оберталася дивним чином. Судячи з усього, Кухальський не хитрував і не хотів завести їх в оману. Швидше всього, що обдурили його самого.

Бороданя кликати не довелося. Здогадавшись, що партизани запідозрюють його в чомусь недоброму й бажаючи якнайшвидше розвіяти непорозуміння, Кухальський розповів Сіроволу історію з голубами.

Все почалося три місяці тому, невдовзі після появи радянських партизанів у районі лісових хуторів. Якось Кухальський пішов на базар у Кружно й там, коли він уже випродав з клітки всіх своїх молодих півників, до нього підійшли двоє незнайомих і запросили до корчми випити кухоль пива й поговорити про важливу справу. Він спершу був відмовився, але один з незнайомих показав листа від молодшого сина Кухальського — Зигмунда, який пропав безвісти ще восени 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. А що Кухальський був неписьменний, йому тут же на базарі прочитали листа. Зигмунд повідомляв, що він живий, перебуває в загоні польських партизанів, воює проти фашистів і просить зробити послугу тим людям, які передадуть цього листа. Зайшли до корчми, випили пива в затишному куточку й сипові приятелі пояснили Кухальському політичну обстановку. Вони сказали, що польські й радянські партизани роблять одну справу — б’ють гітлерівців і тому повинні підтримувати одні з одними надійний зв’язок. Кухальський може без ніякого для себе ризику допомогти їм у цьому. Йому дадуть голубів, він віднесе їх додому й буде видавати спеціально призначеному радянському партизанові на його вимогу. Цю справу треба тримати в найсуворішій таємниці, бо фашисти й бандерівці скрізь мають своїх шпигунів, і коли таємницю буде розкрито, може загинути багато радянських і польських партизанів. Так він почав носити голубів із Кружно. Тричі приносив по чотири штуки щоразу.

Сіровол слухав старого, ганяючи жовна під шкірою щік.

— Цей партизан завжди приходив уночі?

1 ... 59 60 61 ... 74
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий» жанру - Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"