Читати книгу - "Донька пастора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Однак попервах Дороті була надто заклопотана, щоб звертати увагу на місіс Кріві та її паскудний характер. Вона чудово бачила, що місіс Кріві — мерзенна жінка, а її власне становище у школі нічим не краще за рабське, проте Дороті це не особливо хвилювало. Її робота була надто важливою, і Дороті поринула в неї з головою. Порівняно з роботою її власний комфорт чи навіть власне майбутнє не надто важили.
Уже за кілька днів їй вдалося налагодити роботу в класі. І як не дивно, хоч вона й не мала жодного викладацького досвіду і навіть приблизного уявлення про те, як це все має виглядати, Дороті з першого ж дня мало не інстинктивно взялася реорганізовувати, вдосконалювати й оновлювати. Зміни ніби самі волали до неї. Найперше, звісно, треба було позбутися огидних «копій», і вже на другий день її вчителювання, незважаючи на протести місіс Кріві, у класі більше не переписували текстів. Також Дороті зменшила кількість уроків каліграфії. Вона була б рада і зовсім їх скасувати для старших дівчаток — це ж просто смішно, щоб доросла п’ятнадцятирічна дівчина марнувала час, вправляючись у всіляких закарлючках, — але місіс Кріві про це й чути не хотіла. Директорка ставилася до каліграфії майже із забобонною побожністю. Далі Дороті викинула «Коротку історію» й абсурдно тонку «Хрестоматію». Марно було просити місіс Кріві купити дітям нові книжки, але у свою першу суботу в «Рінгвуд-хаус» Дороті благала відпустити її до Лондона, і місіс Кріві неохоче погодилася. Там Дороті зі своїх дорогоцінних чотирьох фунтів десяти шилінгів витратила два фунти і три шилінги, щоб купити дюжину адаптованих видань Шекспіра, великий вживаний атлас, кілька томиків казок Ганса Андерсена для молодших дівчат, набір геометричного приладдя і два фунти пластиліну. Озброївшись усім цим, а також книжками з історії, які вона взяла в громадській бібліотеці, Дороті відчула, що готова починати.
Дороті відразу помітила: що дітям потрібно найбільше і чого вони ніколи не отримували, так це індивідуальний підхід. Тому для початку вона розділила учениць на три окремі групи, і старалася так організувати роботу, щоб дві з них працювали над чимось самостійно, поки вона щось «проходитиме» з третьою. Спочатку виходило не дуже, особливо додавали проблем наймолодші, які одразу відволікалися, варто їй було відвернутися, тож Дороті ніколи не могла надовго залишити їх без нагляду. Та все ж уже за перші тижні усі до єдиної дівчатка почали робити успіхи! Загалом вони зовсім не були тупими, просто їхній розум затуманився від такої кількості монотонних нудних нісенітниць. Десь із тиждень граніт науки їм ніяк не піддавався, а тоді, цілком несподівано, викривлені маленькі мізки раптом ніби ожили і розпустилися, немов маргаритки після садового котка, що пройшовся газоном.
Дороті доволі швидко і легко навчила дівчат думати самостійно. Учениці почали складати власні есе замість того, щоб переписувати з дошки дурниці про те, як «пташки заливаються радісними піснями», а «тендітні панни-квіточки вигулькують з пуп’янків». Щодо арифметики, то тут вони почали з основ, і під керівництвом Дороті молодші дівчатка вже незабаром опанували множення, а старші перейшли від ділення у стовпчик до дробів; троє з них виявилися такими тямовитими, що Дороті навіть подумувала взятися за десяткові дроби. Замість «Passez-moi Іе beurre, s’il vous plait» і «Lefils du jardinier a perdu son chapeau» Дороті пояснила їм засади французької граматики. Дізнавшись, що жодна з її учениць не знає, як виглядають країни світу (щоправда, деякі пам’ятали: Кіто — столиця Еквадору), Дороті запропонувала їм зліпити з пластиліну величезну топографічну карту Європи; виготовляли вони її на тришаровій фанері, копіюючи з атласу. Діти обожнювали це заняття і хором впрошували в Дороті дозволу трохи поліпити карту. А ще Дороті почала з класом, за винятком шести наймолодших дівчаток і Мейвіс Вільямс, майстрині із закарлючок, читати «Макбета». До цього жодна з учениць ніколи самохіть не брала до рук книжку, читали хіба що «Газету для дівчаток»; але їм сподобався Шекспір, як і більшості дітей, поки їм не набриднуть синтаксичним та граматичним аналізом його творів.
Найважче було вчити дітей історії. До цієї миті Дороті не задумувалась, як важко дітям з бідних родин осягнути цей предмет. Людина вищого класу, хай би яким невігласом була, має бодай якесь уявлення про історію; вона цілком може уявити собі римського центуріона, середньовічного лицаря, дворянина вісімнадцятого століття; для них не є порожнім звуком такі терміни, як «античність», «середньовіччя», «ренесанс», «промислова революція», навіть якщо вони й не можуть достеменно пояснити, що ці слова означають. Але учениці «Рінгвуд-хаус» жили в будинках, де не було книжок, а їхні батьки просто розсміялися 6, якби їм сказали, що минуле має хоч якесь значення для теперішнього. Ці дівчата ніколи не чули про Робін Гуда, ніколи не грали у «кавалерів та круглоголових», ніколи не замислювалися над тим, хто заснував англійські церкви чи що означає напис «Fid. Def[77].» на пенні. Існувало лише два історичні діячі, які були в усіх на вустах, — Колумб та Наполеон. Хтозна й чому; може, просто ці двоє частіше за інших згадувалися в часописах. Ці дві постаті, ніби Близнюк та Близняк[78], так розрослися у дитячих мізках, що кидали тінь на весь історичний ландшафт. Якось Дороті спитала клас, коли винайшли автомобіль, і одна дівчинка років десяти ризикнула висунути свою версію: «Приблизно тисячу років тому, Колумбом».
Деякі зі старших дівчат, як згодом дізналася Дороті, вже чотири рази проходили «Коротку історію Британії», від Боудіки до першого ювілею[79], але не запам’ятали жодного слова. Проте воно, мабуть, і на краще, оскільки більшість із написаного там було брехнею. Дороті заново почала з вторгнення Юлія Цезаря і спершу пробувала читати дівчатам уголос з книжок, які брала в бібліотеці, але цей метод провалився, тому що як тільки слова ставали довшими за три-чотири склади, учениці переставали розуміти, про що мова. Тоді Дороті, спираючись на власні скупі знання, як могла переказувала дітям те, що прочитала сама, тільки простішими словами; та
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька пастора», після закриття браузера.