Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

7

Потім помічник американського військового аташе йшов у магазин військової книги на Арбаті, скуповував книги центнерами, експерти у Вашингтоні кожне слово на зуб пробували.

І тут раптом таке! У Радянському Союзі проблему протиракетної оборони розв’язано! Остаточне вирішення знайдено! Авторський колектив — серйознішого не буває.

Що ж виходить?

Якщо Америка по Радянському Союзу вдарить, Радянський Союз ракетний удар відіб’є.

Радянський Союз ударить, Америці відбивати ракетний удар нічим. Опа!

І як Маршалу та його команді не повірити? У Радянського Союзу успіхи в Космосі он які!

Конгресмени, чухаючи потилицю та чортихаючись, виділяли мільярди, й Америка розгортала серйозні роботи зі створення протиракетної оборони.

Наша дезінфа і показуха працювали на тактичний успіх. Вороги вірили заявам Жукова про 300–400 «Татьян» на голову Америки, вірили хрущовській «Кузькиній матері» та протиракетній обороні.

У стратегічному плані хрущовсько-жуковсько-брежнєвсько-андроповські понти розганяли і розкручували гонку озброєнь.

Однак нормальна економіка гонку витримати могла, соціалістична — ні.

Розділ 22

1

Уночі 29 жовтня 1955 року в Північній бухті Севастополя, головній базі Чорноморського флоту, о 1 годині 31 хвилині під носовою частиною лінійного корабля «Новоросійськ» стався потужний вибух. З лівого борту вздовж кіля утворився рівець площею в 190 квадратних метрів із прогином до трьох метрів. З правого борту в підводній частині вибух проламав пробоїну площею 150 квадратних метрів. Корпус лінкора з правого борту був наскрізь пробитий знизу вгору. Наскрізь — це вісім сталевих, у тому числі броньових, палуб, тобто вісім поверхів.

Лінкор «Новоросійськ» — флагман Чорноморського флоту, найпотужніший бойовий корабель Радянського Союзу.

Повна водотоннажність — 29100 тонн.

Бронювання: палуба — 111–135 мм.

Рубка — 280 мм.

Башти — 240–280 мм.

Головний калібр — 10320-мм гармат.

Швидкість — 28 вузлів.

Екіпаж — 1576 осіб.

Флагман Чорноморського флоту лінкор «Новоросійськ»

Негайно на лінкорі було оголошено бойову тривогу. Аварійні партії «Новоросійська» почали енергійну боротьбу за життя корабля. За кілька хвилин їм на допомогу прийшли аварійні партії із сусідніх крейсерів. За 30–35 хвилині після вибуху буксири зачепили поранений лінкор і кормою вперед поволокли на мілину.

Прибулий на «Новоросійськ» командувач Чорноморського флоту віце-адмірал В. О. Пархоменко наказ посадити лінкор на мілину скасував, евакуацію особового складу, не зайнятого боротьбою за порятунок корабля, заборонив.

Корабель повільно занурювався носом уперед. За дві години віце-адмірал Пархоменко оцінку обстановки змінив, розпорядився лінкор на буксирі відвести на мілину.

Та було пізно.

Лінкор уже вткнувся носовою частиною в ґрунт. До того ж не піднятий лівий носовий якір міцно тримав корабель. Віце-адмірал повернувся на берег і віддав наказ про евакуацію екіпажу.

Однак і цей наказ запізнився.

О 4 годині 13 хвилин «Новоросійськ» різко хитнувся праворуч, повільно повернувся у вихідне положення, повалився на лівий борт і о 4 годині 15 хвилин перекинувся догори дном. У флотських дотепників для такої ситуації є спеціальний термін — поворот оверкіль, тобто кілем догори.

Упродовж дня днище лінкора красувалося прямо біля набережної Севастополя. «Новоросійськ» тонув надзвичайно повільно. Тільки о 10-й вечора він цілком зник під водою. Під час бойової тривоги особовий склад електро-механічної частини має знаходитися на бойових постах, тобто всередині броньового корпусу. Стукіт замкнених у броньовій труні матросів водолази чули ще три доби. Урятувати вдалося тільки дев’ять осіб. Загинуло за різними даними від 604 до 617 офіцерів і матросів, у тому числі 58 зі складу аварійних партій із чотирьох сусідніх крейсерів.

Підсумок: найпотужніший корабель Радянського Союзу, флагманський корабель командувача ескадри Чорноморського флоту загинув у головній базі Чорноморського флоту за 130 метрів від берега, маючи належних сім футів під кілем: глибина — 16 метрів, осадка корабля — 10,4 метра. За такої глибини щогли й надбудови корабля мали перешкодити йому повністю перекинутися. Однак дно бухти — не твердиня, а 30 метрів в’язкого намулу.

«Новоросійськ» загинув у присутності всього командного складу флоту — боротьбою за життя флагманського корабля ескадри керував особисто командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Пархоменко.

2

Причина загибелі «Новоросійська» назавжди залишилася таємницею. Версій висунуто багато.

Перше припущення Урядової комісії — вибух боєприпасу.

Цю версію було відкинуто відразу після того, як з’ясувалося, що всі снаряди цілі, що шматки сталевої обшивки загнуто всередину, тобто вибух був зовнішнім.

Лінкор «Новоросійськ» після підйому

І тоді експерти Урядової комісії вирішили, що під корпусом корабля вибухнула німецька міна, яка залишилася з часів війни.

Так і повідомили в Москву. Вищі керівники нашої Батьківщини з висновками комісії тут-таки повністю погодилися.

Зрозуміло, що за жодними зведеннями новину про загибель лінкора не повідомляли. Замість цього диктори радіо, захлинаючись від захвату, бемкали про те, що шахтарі Донбасу, ставши на трудову вахту, видали понад план неймовірну кількість вугілля, а хлібороби на цілині зібрали небачені врожаї.

Справу про загибель «Новоросійська» було засекречено й закрито. А незабаром відбулося щось неймовірне навіть за стандартами нашої великої Батьківщини.

«Уже на початку 1956 року (тобто всього через три місяці після катастрофи!) було ухвалено рішення про ліквідацію матеріалів і свідчень, зібраних Урядовою комісією.»

(Дороговоз І. Великий флот Країни Рад. — Мінськ: Харвест. — 2003. — С. 245).

Мені все зрозуміло у питанні винищення архівів у Тоцькій районній лікарні після проведення навчань із застосуванням ядерної зброї. Архіви просто ніде було зберігати. Довелося спалити. Що тут не ясно?

Але обставини загибелі лінійного корабля «Новоросійськ» розслідувала Урядова комісія, яку очолював Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР генерал-полковник інженерно-технічної служби В’ячеслав Олександрович Малишев — Герой Соціалістичної Праці, двічі лауреат Сталінських премій першого ступеня (присвоєння були таємними). Невже в Радянському Союзі не знайшлося місця, де можна було би зберігати свідчення, зібрані комісією, на чолі якої стояв перший заступник голови Уряду СРСР?

До речі, за рік після знищення документів помер і сам Малишев, не доживши до 55 років. Але не будемо надмірно підозрілими. Малишев першим очолив Міністерство середнього машинобудування СРСР. А середнє машинобудування, якщо хто не пам’ятає, — це виробництво ядерної зброї. Малишев керував створенням, випробуваннями та виробництвом ядерних зарядів. В’ячеслава Олександровича ми вже зустрічали на сторінках цієї книги. Під час навчань на Тоцькому полігоні він відповідав за технічні аспекти підготовки до тріумфального виступу «Татьяни» перед тисячами глядачів. За свій короткий вік В’ячеслав Олександрович ухопив