Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур "

Я аж отетеріла, коли вони вийшли з-за куща. Маленькі створіння, які тихо і непомітно підкралися до мене, виявилися не просто дітьми. Це були кентаври - вони мали дитячі тіла до талії, але замість ніг в них були міцні кінські кінцівки. Їх вигляд здивував мене настільки, що я просто мовчки дивилася на них.

- А я теж люблю яблука, - дівчинка тицьнула пальцем у кошик, а потім питально подивилася на мене.

Я нарешті змогла опанувати себе і, діставши два найбільших яблука, з усмішкою запропонувала їх дітям.

 - Пригощайтеся. Як добре, що я взяла їх з собою. 

Очі дівчинки засяяли і вона з задоволенням надкусила соковитий плід. Хлопчик спочатку вагався, але теж не втримався і взяв простягнуте яблуко. 

На вигляд дітям було не більше шести-семи років, принаймні за мірками людей. Вони були дуже схожі між собою, і я поцікавилася чи вони справді брат з сестрою і як їх звати.

-  Мене звати Ліра, - дівчинка з відкритою усмішкою подивилась на мене. - А це мій брат, Егіон.

Егеон, що стояв поряд, виглядав більш сором'язливим, але теж підняв руку та помахав мені вітально.

-  А я Мелісандра. Рада знайомству. Ви певно мешкаєте неподалік?

-  Та ні, наше селище аж за високим пагорбом, - хлопчик все ж вирішив теж вступити у бесіду. – Мама не дозволяє нам ходити далеко, але Ліра любить сюди прибігати, бо Володар теж часто пригощає нас ласощами. Тому я пішов за нею, щоб приглянути. Бо я старший і маю її охороняти!

Він сказав це з такою гордістю і серйозністю, що неможливо було не замилуватися. Я стримала посмішку, щоб не образити юного захисника, і похвалила його:

-  Це дуже розумне і відповідальне рішення, Егіоне. Ти молодець! Лірі пощастило, що у неї є такий турботливий брат, - і, помітивши, що діти вже майже доїли, запропонувала, - а хочете пиріжків з вишнями? Ви любите пиріжки?

-  Так! – вигукнула дівчинка і з дитячою безпосередністю загарцювала на місці. -  Мама зазвичай пече з лісовими ягодами, але з вишнею теж дуже смачні, - зробила вона висновок, відкусивши шматочок. 

Озеро розташовувалося на межі з лісом, і я побачила, як звідти вийшли два дорослих кентавра – чоловік і жінка. Вони йшли до нас, а я не могла відірвати від них очей, настільки вражаючим було видовище. Гордовита постава і граційна хода приковували погляд. Ніколи раніше не бачила настільки величних створінь.

Вітер розвивав їхнє довге волосся: рівне біляве у жінки і темне хвилясте у чоловіка. Я відразу здогадалася, що то батьки моїх маленьких гостей. Тепер було видно, що зовнішність вони успадкували потроху і від тата, і від мами. Вони наблизилися і я теж підвелася їм назустріч. Чоловік заговорив першим:

-  Вітаю, реє! Мене звати Тагрез, а це моя дружина – Кіона.

-  Вітаю, реє, - озвалася і жінка. - Прошу вибачення, що наші шибеники порушили ваш спокій.

-  Я – Мелісандра. Мені надзвичайно приємно познайомитися з вами. І прошу, не лайте їх – вони не порушили, а навпаки скрасили мій відпочинок. У вас чудові діти. 

-  Чудові, - усміхнулася Кіона, - але такі непосидющі. Так і шукають пригод на свої копита. Ми вже шукали їх, коли дріада сказала, що бачила їх тут.

Дріада? А я думала, що усамітнилася тут. Наївна. Цікаво, скільки ще невидимих для мого ока істот знаходилося поряд або спостерігало за мною здалеку? Сподіваюся, що статус гості Володаря Темного лісу достатній захист від тутешніх мешканців.

-  Мамо, тату, а рея Мелісандра пригостила нас яблуками і пиріжками з вишнями, - защебетала Ліра, зрозумівши, що зараз їх точно сварити не будуть.

-  Сподіваюся, що ви вчинили як виховані кентаври і подякували за частування? 

Під пристальним поглядом тата діти зніяковіли і, похнюпивши голови, пробурмотіли:

-  Ой, ми забули., - і швидко повернувшись до мене, сказали майже одночасно, - дякуємо, реє Мелісандро! 

-  Будь ласка! – тепло відповіла їм і подумала, що діти у всіх світах, неважливо до якої вони належать раси, скрізь однакові – милі, безпосередні і завжди раді побешкетувати.

-  Діти, нам час повертатися. 

Ми люб’язно попрощалися, домовившись, що вони якось ще завітають до мене у гості. Мені було б дуже приємно мати таких приятелів, як ця мила родина. Завдяки цій зустрічі я зрозуміла, що не всі магічні істоти Темного лісу обов’язково страшні або агресивні. Можливо я теж зможу полюбити це місце так, як його любить його Володар.

Згадавши про Клода, подумала, що я теж засиділася і вже пора повертатися до будинку. Завтра на нас чекає складний день.