Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Артур засміявся.
— Кожному своє.
— Філософ, — Матвій штурхнув його у плече.
Майже всі вже сиділи за столом, окрім Жанни, коли до їдальні зайшла Стелла з племінницею і Фелікс Антонович. Їх чекали.
Фелікс прочитав довгу молитву, з елементами проповіді, з закликами до праведного життя, і коли прозвучало довгоочікуване "Амінь", всі з полегшенням видихнули.
— Амінь…
Стелла, спробувавши борщ, посмакувавши першу ложку, взяла ще одну. Задоволено хмикнула.
— Олю, мушу визнати, борщ ти приготувала дуже смачний. Молодець.
— Дякую, Стелло Аркадіївно, але ці дні я погано себе почувала, і готувала переважно Злата, — сказала дівчина.
Обличчя Стелли витягнулося від здивування.
— Злата?— перепитала вона і поглянула на дівчину, котра дивилася в свою тарілку і не піднімала голови.
— А якби ви знали, яку смачну яєчню з беконом вона готує! — радісно вигукнув лисий. — Смакота!
— Так, навіть в ресторані так смачно не буває, — підтвердив Петер.
Злата воліла провалитися під землю, вона їла, не піднімаючи очей від тарілки, щоб не бачити виразу обличчя Стелли і Зіни. Нога Артура притислася до її ноги. Прихована підтримка. Дякую...
— Досить несподівано, — стримано відповіла Стелла і продовжила обідати.
— А що це за гидота у мене в тарілці? — вигукнула обурено Зіна, демонструючи всім ложку з чорною горошинкою на ній.
Злата перелякано поглянула на предмет невдоволення. Невже щось погане?
— Це духмяний перець, — пояснила Ольга. — Це така спеція.
— Навіщо він у борщі? — сердилась дівчина.
— Щоб збагатити смак, Зіно. Бог створив багато різних спецій, щоб ми мали можливість насолоджуватися різноманіттям його турботи про нас, — сказав Ніколас.
— Чревоугодництво — смертний гріх! — відчеканила Зіна.
— Дитино, одна тарілка борщу не є гріхом, — сказав Фелікс Антонович.
— Я не буду це їсти! — Зіна демонстративно відсунула тарілку.
— Другу страву теж готувала Злата, — засміявся лисий.— Із задоволенням з'їм твою порцію. Гуляш. Ням-ням.
Зіна фиркнула і вийшла з-за столу. Важкий тупіт сповістив про те, що вона пішла в кімнату нагору.
— Всім смачного, — зайшла Жанна і вмостилася на місце біля Матвія. — А куди це пішла Зінаїда?
— Вона поститься, — лисий не приховував свій веселий настрій.
— Зрозуміло, — руденька поглянула на бліду подругу, напружене обличчя Артура й вирішила розпитати про все потім.
Після обіду Олексій планував поїздку. Перед самим виїздом Артур піднявся до Злати нагору, в залу, де вона розмальовувала скрижалі.
— Ти сама? — поцікавився він, намагаючись вгледіти Жанну десь за шторами.
— Сама, Жанна пішла по воду.
— Це добре, — Артур обійняв її і, наблизивши до себе, накрив швидким поцілунком її стулені губи. — Я з батьком зараз їду, заскочив сказати "па-па".
— А Фелікс Антонович?
— Він лишається. Тільки ми вдвох.
— Надовго?
— До вечері точно. Тобі щось привезти?— він зазирнув їй в очі, милуючись насиченим волошковим кольором.
— Я не знаю… Просто привези себе, будь обережним, — вона поклала руки на його груди.
— Я завжди обережний. То що б ти хотіла?
— Артуре, я не знаю, — вона розгублено водила пальцем по принту на його футболці. Ніхто ніколи не запитував у неї, якого б гостинця вона хотіла отримати. Коли дідусь був живий і їздив у відрядження, то привозив, як правило, якісь фрукти чи солодощі. Тоді вона разом із сестрою й братом розкривали пакет, як піратський скарб, і щиро раділи будь-якому його вмісту. Чи були там апельсини, чи барбариски. Згадавши це, вона усміхнулася.
— Придумала? — він пильно дивився на її обличчя.
— Ні. Я згадала, як дідусь привозив нам гостинці з поїздок.
— І що це було?
— Фрукти, цукерки…
— Добре.
— Артуре, мені нічого не треба, дякую. Просто повертайся швидше, мені трохи страшнувато залишатися тут, коли є Зіна, а тебе нема…
— Я попросив Матвія і Ніколаса наглядати за нею. Не хвилюйся. Не думаю, що вона наважиться на якісь дії. — Злата поглянула йому в очі, Артур усміхнувся і, схилившись, поцілував її. — До вечора, Сонечку.
— До вечора.
Він випустив її зі своїх обіймів, сумно усміхнувся й пішов до сходів.
Злата зайшла до лоджії й визирнула у вікно. Невдовзі з корпусу вийшов Артур, і, ніби відчуваючи її погляд, поглянув вгору. Вона усміхнулась, зустрівши його погляд, і махнула рукою. Він махнув у відповідь. Сів у машину, де його чекав батько, і седан виїхав у відчинені ворота.
Злата провела авто поглядом і торкнулась своїх губ пучками пальців, на яких ще бринів його поцілунок. Як же приємно, коли хтось просто питає, що тобі привезти... І вона не сумнівалась, що з вікна кухні за ними стежили...
Щоб мінімізувати ризик зустрічі з Зіною, Злата працювала лише в залі, розмальовуючи начерк скрижалей, обплітаючи їх виноградними лозами, накладаючи світло і тінь, старанно виписуючи кожну літеру заповідей. 10 заповідей. Простий рецепт, але чи справді всі, хто дотримується цих заповідей, стали щасливими? Потрапили на небеса? Чи є вони, взагалі, ті небеса?..
Жанна працювала на сходах, допомагала подрузі, накладаючи основу, і постійно гомоніла там з кимось із хлопців. Її веселий сміх розливався сходами і слугував для Злати індикатором того, що Зіни нема. Злата, прислухаючись, почула розповідь про те, що Денис зайшов на кухню й побачив, як Зіна жадібно їла борщ, думаючи, що її ніхто не бачить, а потім ще гуляш прямо з сотейника. І це та сама Зіна, яка казала, що не буде їсти їжу приготовану Златою. Навіщо тоді була вся та вистава? Злата зітхнула. Ще трохи потерпіти, малюнки вже на фінішній прямій… А потім? Артур летить в Голландію, вона їде додому… і про які плани він говорив?
На вечерю Ніколас збирався повторити вчорашній ритуал на кострищі, тільки замість риби посмажити крильця, але Стелла сказала, що на вечерю буде риба. Будь-які заперечення, що риба була вчора, вона не хотіла слухати, а крила обіцяла завтра потушкувати або запекти. Проте сміливий емігрант сказав, що не збирається відмовлятися від попередніх домовленостей і, забравши з холодильника контейнер з крилами, пішов до кострища розводити вогонь. Небо затягували хмари, і на зауваження Стелли, що це марна затія, він відповів, що домовився з Богом, і дощ піде після того, як він закінчить готувати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.