BooksUkraine.com » Сучасна проза » Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер 📚 - Українською

Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Контракт на любов" автора Дарина Міс, Уля Сер. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 65
Перейти на сторінку:
Глава 27

Емілія 

Коли бачу попереду Дениса із своїми батьками, чомусь серце неприємно щемить. Я так і не зуміла їх познайомити, коли ми ще були парою. Спочатку мені здавалось це неправильним, адже між нами не було почуттів. А потім… Чомусь відтягувала цей момент. Можливо боялась, не знаю. 

— Мамо, тату, що відбувається? Чому така напруга? — запитую, підходячи до батьків. Стаю навпроти Дениса, який спопеляє мене поглядом. 

Чомусь дивні відчуття охоплюють мене, і тіло вкривають сироти. 

— Нічого, доню. Думаю нам варто піти звідси, нічого хорошого ми тут не зловимо нажаль, — якось важко промовляє мама, кидаючи незадоволені погляди у бік мого колишнього хлопця. 

— І як це розуміти? Денис, а ти що тут робиш? Хтось дасть мені відповіді на питання чи ні, — не витримую і таки підвищую голос. 

— Так, але ці відповіді даватимеш ти мені. Проте це відбуватиметься наодинці. Тому прощайся з батьками. Пізніше обговорите все, а зараз ти потрібна мені, — спокійно, але владно заявляє Денис, чим дуже дивує мене. 

— І що це повинно означати? Я буду бігти за тобою, бо ти так сказав? Ще чого, — гиркаю у відповідь, адже вказувати собі не дам. Минуло стільки часу, а він так і не навчився зі мною спілкуватись. 

— Так, ти підеш за мною, якщо не хочеш скандалу в центрі міста, — відповідає, роблячи крок у мій бік. 

Очі в очі, і я, здається, втрачаю зв’язок із реальністю. 

Денис взяв мене за руку і повів за собою. Хоча, правильніше сказати потягнув. Наче тварину якусь. 

— Мамо, я подзвоню, — кричу, і у відповідь бачу легкий мамин кивок.

— Та відпусти ти, — вигукую, і вириваю свою руку із його масивної долоні. 

Тепер вже спокійно прямую за чоловіком, не промовляючи ні слова. Коли ж ми сідаємо в машину, я просто не можу стримати себе від злості та нерозуміння.

— Денисе, що відбувається?

У відповідь одна тиша. Добре. Я почекаю. Я звикла до цього. Звикла чекати, звикла до тиші, яка здатна з розуму звести, звикла до самотності. І зараз... Коли я сиджу тут, поруч з Денисом, щось змушує мене задуматись. Навіщо взагалі все це було потрібно. 

Чому все сталось саме так, як сталось? Адже я не винна! Не моя ідея. Так, мій вибір, але визожу іншого я не мала. Та й Денис… Адже він теж спочатку хотів фіктивні стосунки. То чому ж страждати повинна була лише я?

— Навіщо? — тихо промовляю, дивлячись у вікно. За вікном так гарно та спокійно. Різнобарвна краса навколо вражає. Осінь завжди навіває мені тугу за теплом і тією красою та спокоєм, які на всю зиму сховаються під товстим шаром снігу, проте я тішу себе надіями, що мине цей час, і з настанням весни все повернеться не просто так само, а в подвійному розмірі краси та спокою. Здається, просто описуючи вид за вікном, я описала душевні почуття. Так дивно.

— Що навіщо? — витягнув з роздумів мене Денис. Повільно повертаю голову в його бік і ловлю погляд чоловіка. 

Він дивиться так, як дивився тоді… в той час, коли ми ще щось означали одне для одного. 

— Навіщо «ми» були потрібні? Чому ми зустрілись? Нащо це все? Ми завдали стільки болю один одному, і з якою метою? Щоб вкінці зненавидіти і розчаруватись у житті та можливості закохатися знову? — випалюю всі питання, які не давали мені спокою весь цей час. 

— Я ніколи не ненавидів тебе, Емі. Не міг. Так, можливо тоді мені було б легше, але я не зумів приглушити ті почуття, які відчував до тебе, — Денис спокійно промовляє це, що я заспокоююсь. 

Не знаю про що він хоче поговорити, але тепер я спокійна. Це не буде сварка з істерикою, це буде розмова двох поранених людей, які біжучи за чимось неважливим втратили те, що могло стати сенсом життя.

Ми їхали певне хвилин тридцять. І в цей час він більше не сказав ні слова. Він виглядав таким спокійним, але видно було, що щось таки його бентежить.

Він зупинився біля якогось невеличкого будинку на околиці міста. 

— Що це за місце? Ніколи тут не була, — промовляю, виходячи з автомобіля. 

Навкруги така краса. Цей спокій та тиша заспокоюють душу. Змушують викинути дурні думки і просто видихнути. Вперше за довгий час я відчула легкість від тих думок, що зводили з розуму. 

— Я приїжджаю сюди коли хочу побути наодинці з думками. Ти перша хто побував тут, — заявляє Денис, стаючи поруч. 

Ці слова повинні були змусити мене відчути себе особливою чи що?

Ми зайшли у середину. Поки він робив собі каву, а мені гарячий шоколад, я облаштувалась у вітальній. Тут все зроблено під Дениса. Точно його стиль. Темний модерн з нотками вінтажу. Така його класика, і вона мені імпонує. В такій атмосфері хочеться відпочивати. Дуже комфортно та спокійно. 

— Ось, твій шоколад, — він ставить горнятка на журнальний столик і сідає поруч.

Мовчить! Не починає розмову. Не намагається щось дізнатись. Наче чекає. Але на що Денис чекає зрозуміти не можу. 

— Про що ти хотів поговорити? Мені здається ми все обговорили тоді, — промовляю, роблячи ковток гарячого напою. 

Він обпікає горло, але я майже нічого не відчуваю. Денис нервує, а це означає, що розмова не з легких. Щось тривожить його, і раз він вирішив поділитись цим зі мною, отже мене це теж стосується. 

— Я теж так думав спочатку. До зустрічі з твоїми батьками. Хотів би я сказати, що вони дуже милі люди, але зустріли мене не надто привітно, — відповідає чоловік. 

— Так, тата важко вивести на позитивні емоції. Особливо, якщо ти чоловік, — легко посміхаюсь, але обличчя Дениса залишається незмінним. Він лякає мене. — Що відбувається? Чому я тут?

— Скажи... Ти кохала мене по-справжньому, чи це була проста відмовка для зменшення відповідальності та заспокоєння власної совісті? — це питання вибиває мене з колії. Адже він знає відповідь! 

Чорт би побрав його!

— Що за дурне питання? Ти знаєш відповідь. Звісно кохала. Якби це було не так, я б не провела б з тобою жодну з ночей. Не цілувала б, не торкалась. Ти знаєш це, але чомусь намагаєшся образити зараз таким питанням, — підвищую голос, адже сил просто не лишилось. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 59 60 61 ... 65
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"