Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

Опинившись перед готелем, перед його очима та ротом, я перевірив кількість набоїв у пістолеті, впевнившись, що там лише одна, остання куля, яка принесе цьому місту початок до змін та свободи. Завтра Вільденбург буде вільнішим, аніж учора. Я не став чекати Реймонда, Демарту важко ходити і вчасно поліцейські все одно не прийшли б, а зволікати взагалі не можна, бо на руках Ксав’є може бути ще одна жертва. У залі було спокійно. Грала музика. Відчувались ноти жаху, гармонії та чогось мені невідомого, яке через мелодію кричало до мене : «Біжи звідси, Конграйте, БІЖИ ТА НЕ ОГЛЯДАЙСЯ». Окрім неї, були невідомі звуки, неначе кричав німий чоловік. Із кухні вийшов він, тримаючи зрізану голову кухара із розрізаним ротом, у вигляді посмішки. Він тримав її за волосся, а очі бідолахи передавали гримасу жалю, ніби розмовляючи: «За що… Хіба я мало від тебе натерпівся? Одяг Болонтіза був абсолютно чистим, ніби він не убивав кухара, лише червоний ніж повністю у крові змінював думку. І ця музика, яка ще більше змушувала тебе боятися.

-Артуре, вибач, за таку не дещо гарну зустріч. Годрік мені злегка набрид. Шкода його мало б мені бути, але ти знаєш Конграйте, що це не так. Ти багато чого знаєш і чого розумієш.

-За що ти його убив, Ксав’є?

-Артуре, подивись на його обличчя: він абсолютно глухий та до того ж німий, щодня він ходив сумнішим, аніж завжди, я лише зробив так, аби він не сумував, хоча б раз посміхнувся. Та й до того ж я зробив так, щоб він більше не відчував страждання.

-Ніхто не зрозуміє тебе, Болонтізе, ти покидьок для адекватного та гуманного світу.

-А чи є цей світ таким гуманним, як ти думаєш, слідчий? У голові більшості людей завжди були думки насильства, а дехто це перетворював в реальність: б’ючи дитину, тваринку, гвалтуючи будь-кого, убиваючи та сміючись при цьому. Артуре, люди були такими завжди, просто дехто так вміло це приховує, а інші відчули смак насильства. Ось і все.

- Ти ж знаєш, що це брехня Болонтізе, таких як ти покидьків меншість…

-Меншість чи більшість? – Посміхнувся Ксав’є. – І чи сам ти не являєшся вовком в овечій шкурі?

-Абсолютно ні, принаймні через усю цю історію, через викриття кожного виблядка серед вас, я допомагаю місту очиститись та відновити справжнє життя у ньому.

-А місто тебе про це просило, Конграйте? Вони всі ці роки сиділи на своїй сраці навіть не намагаючись щось зробити. Всі боялись за своє життя, здавали меру інформацію про людей, щоб той їх не чіпав. Лише один Крістіан хотів дійсно все змінити, але помер від моєї руки. У той день, коли твоя нога ступила сюди, я вже знав про це. Вайла пам’ятаєш, так? Це мій робітник. «Свиняче рило» - це моє місце, Артуре. Саме я, Я, зробив так, щоб сектанти перетнули межу та прийшли у мій шинок, щоб Рокко з Батистом пішли проти них війною. Вони ненавидять їх, вважаючи їх за комах, що псують урожай. Хто ж знав, що Рокко єдиний вийде переможцем, а ти так благородно його убив, позбавивши місто від них і зробивши мені послугу. Все це потрібно було, щоб убити Константа і стати власником Вільденбургу. Я Є МІСТО, КОНГРАЙТЕ. Мої вуха, мої очі всюди. Навіть будь-яка жінка чи чоловік, яких ти міг зустріти на своєму шляху, могли бути моїми інформаторами. Вільденбург – це твоя пастка!

-Зачекай… - Музика ставала все голоснішою. – ВИМКНИ СРАНУ МУЗИКУ.

-Ти про що, слідчий? Ніякої музики немає.

Я окам’янів, потопаючи у власних думках. У вухах був шум, я нічого не чув, що говорив Ксав’є. Весь цей час саме місто було моїм особистим пеклом. Кожен, кого я міг зустрітити, міг протидіяти мені. Моя персональна пастка. Я чув голос, по – трохи розбираючи слова: «Конграйте… Місто… Пастка»

-Я загнав тебе сюди, слідчий, тут тебе і уб’ю. – Ксав’є викинув голову Годріка.

Діставши пістолет, я не встиг вистрілити… Болонтіз пригнув прямо на мене та вибив пістолета із рук. Я тримав його обидві руки. Його погляд нагадував позирк лева, який два тижні не їв. Я його довгоочікувана здобич.

-Чому ж ти такий сильний, Конграйте… А і ти тут, слабохарактерний виродок.

Реймонд тримав пістолета у руках

-НУМО СТРІЛЯЙ, СУКО! Помстися мені за коліно Демарта, за те що я Агорія зробив своїм інформатором, а він ж твій брат, козел, нумо убий мене, убий!. – кричав Ксав’є.

-Реймонде стріляйте, швидше. – ніж ще ближче наближався до мого горла.

-«ХА-ХА», нікому не можна довіряти, Конграйте, не врятує він тебе. Покладайся лише на свої сили, які у тебе закінчуються. – ніж ставав дедалі ближче.

-РЕЙМОНДЕ!

Поліцейський стояв у ступорі. Його обійняв страх, страх убити людину. Він не міг цього зробити. Попри власні сили я відкинув від себе Ксав’є та вдарив ногою по його голові. Болонтіз піднятися не зміг, удар був дуже сильним. Взявши пістолета, я наблизився до нього.

-Місто не зникне, після твоєї смерті. – «постріл».

Ксав’є лежав із кулею у скронях. Єдине чого Болонтіз не знав це те, що він дійсно зможе померти. Його план був ідеальний. Він знав, що у разі чого, Реймонд у нього не вистрілить, знав, що Артур поступатиметься йому у силах. Ксав’є знав все, але єдиного чого він не передбачив, це те, що коли він наближатиме свій ніж до горла Конграйта, то у слідчого зможе змінитися колір зіниць, після чого він буде відкинутий поштовхом Артура у бік. Геніальний мисливець проти майстерного. Артур підійшов до Реймонда та чув від нього:

-Пробач мені, хлопче…

Але Конграйт навіть не звернув на це уваги. Для нього Реймонда більше не існувало.

3. Наступив ранок. Конграйт, сидячи на ганку готелю курив сигарету, яку попросив у першої зустрічної йому людини. Він зміг… Зміг пережити усе це та завершити свою справу. Після його доповіді Артур може стати легендою у власному відділку, але це питання, яке не матиме кінця. Слідчий розумів, що для його колег – це лише чергова справа, з якою він справився, коли ж для нього – це ціла історія, яка потім буде вивчатись у школах. У роздумах Артур пізнавав все далі себе, він розміркував, що життя – це дар, який потрібно берегти всіма руками, бо завтра чи сьогодні, або ж у цю секунду, його можуть забрати. Лише 5 днів можуть змінити людину до небаченого стану. Трансформація Конграйта із звичайного детектива у травмованого чоловіка, який ніколи не покине свою роботу.