Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

Мені не подобалась ні атмосфера казино, до якого мене привіз Ітон, ні люди, які в ньому були. Хоча… люди – це досить узагальнено. Мене дратували жінки, які ніби вийшли на полювання. По чому я це зрозуміла?  Все дуже просто, по їхньому погляду. 

Так, я завчасно розуміла, що виділятимуся серед гостей. Навіть морально підготувалася ловити на собі різні погляди. Та виявилося все гірше, ніж я очікувала. Дивились не на мене, а на Асмодея. Хтось зі страхом, хтось з повагою, а хтось з хіттю. І мене це зачепило. 

Всі жінки, які підходили до Ітона були як на підбір. Здавалося, ніби вони щойно зійшли з обкладинок глянців, настілки були доглянутими та стильними. Я ж себе відчувала на їхньому фоні вицвіло та ніяково, хоч і на моїй талії лежала рука чоловіка. 

— Ти якась напружена, маленька. — Ітон не запитував, він констатував факт. Але менше за все мені хотілося пояснювати цьому причину і зізнаватися у своїх ревнощах. 

— Якщо ти не проти, я хочу трохи випити шампанського, — мені здавалося, що алкоголь допоможе відпустити нав’язливі думки і я розслаблюся.

— Тільки знай міру, бо вранці буде кепсько. 

На рекомендацію Ітона я тільки кивнула і в супроводі його охоронця пішла до барної стійки. 

Хотілося якомога швидше затуманити розум алкоголем і відпустити пекуче відчуття в грудях, яке описують як ревнощі. До зустрічі з Асмодеєм я й не знала, що це таке. Але зараз, коли наші відносини вийшли на якийсь інший рівень, я не можу бути спокійною. Мені здається, що все це прекрасний сон, який от-от і закінчиться.

Для мене найгірше не можливість прокинутися в інтернаті, а те, що я втрачу Ітона. Більше не буде ні пекучих поглядів, ні пристрасних поцілунків, ні відчуття опори за спиною. Я знову опинюся сама, без друзів та сім’ї. Більше в грудях не битиметься серце, вартуючи чоловіку опинитися в полі зору. Я забуду, що таке міцні обійми та душевні розмови до ранку. Час знову тягтиметься повільно, а барви вицвітуть, залишаючи після себе бліді спогади про найкращі дні мого життя. 

Я цього страшенно боюся…

— Будь ласка, налийте мені шампанського, — прошу я бармена, а сама інтуїтивно повертаю голову у сторону, де стоїть Ітон. Буквально дві хвилини тому, він був один, а зараз уже в компанії якоїсь білявки.

— Хто це? — я б сказала, що це думка в голос, але охоронець сприймає мої слова як запитання. 

— Міс Шерон, колишня партнерка Боса, з якою вони не один рік мали спільний бізнес. 

Можна було б заспокоїтися і хоч на хвилину відійти від своїх ревнощів, але якби ж все було так просто. Та Шерон дозволила собі нахилитися до Ітона і залишити поцілунок у кутик його роту. У мене аж руки в кулаки стиснулись, коли я побачила це і спокійного Асмодея, який на витівку тільки посміхнувся. 

— Ваше шампанське, міс.

Ітон казав знати міру, але я його не слухаюся. Одним ковтком випиваю вміст келиха і прошу його повторити. Хай горло пече, а в роті терпкий смак алкоголю, мені хочеться цього. Все ж краще, ніж відчувати гіркий посмак від злості та ревнощів.

— У них щось було? 

— Я не можу цього знати, міс. 

На охоронця я не дивлюся. Бо навіть якби він і знав цю інформацію, навряд чи б сказав правду. Люди Асмодея вірні йому до останнього подиху, тому зроблять усе, щоб захистити. Навіть у таких дрібницях. 

А білявка й не думала відступати. Вона все так близько стояла біля Ітона, поклавши руку йому на плече. А мене це дратувало. Тому, осушивши вміст другого келиху, я вирішила покинути барну стійку. У голові відчувається легкий дурман від алкоголю, який ще не повністю вдарив. Я маю трохи часу, перш ніж мене добряче накриє.  

Не знаю чому, але мені хотілося ефектно з’явитися. Навіть сором відійшов на інший план, даючи дорогу безумним рішенням. І я їм піддаюся, йдучи вперед, щоб опинитися біля чоловіка, що звів мене з розуму. 

— Норо? 

Питання залишається без відповіді, коли я забираю руку нахабної білявки з плеча Ітона і привселюдно цілую його. У крові алкоголь змішується з адреналіном, я не можу тверезо мислити. Тому піддаюся інстинктам, навіть не думаючи, що чоловік може розлютитися на мою витівку. 

Але мені сьогодні щастить. І замість того, щоб відсторонитися, Асмодей тільки сильніше притискає мене до свого тіла. Що він, що я палаю. Мені здається, що тоненька сатинова сукня може просто згоріти від жару Ітона, який цілує мене з голодом та власністю. Білявці ж залишається тільки залишити нас у двох. 

Хіба це не перемога? 

Поцілунок, який відразу не був невинним, тільки набирає обертів. Я потрохи відчуваю важкість у легенях через брак кисню, але Ітон навіть не думає переривати поцілунок. Тільки на кілька секунд мені дають зробити вдих, перш ніж я знову відчуваю глибокий поцілунок. 

На нас дивляться люди. Я помічаю їхні здивовані погляди. Але вирішую, що це і на краще. Хай я не маю жодного права на Ітона, цього вечора всі розуміють, що він мій. Що у його руках я і жодна жінка не зможе мене замінити. Я не допущу, зроблю все, але доведу свою потрібність. 

— Що ти виробляєш зі мною, маленька? — в Ітона збите дихання та розширені зіниці. У мене ж маленька перемога.